Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Помиляєтеся, панове – то наша спільна справа

Олена Олійник | 9.03.2009 23:52

19
Рейтинг
19


Голосів "за"
22

Голосів "проти"
3

То ж, дивлячись на них, не знизуйте плечима – до чого тут я...

Помиляєтеся, панове – то наша спільна справа
Як вже писали неодноразово товариші по гурту "Є!", ми зібралися разом, аби діяти. Поки що це, головним чином, відвідування шкіл-інтернатів для дітей з особливими потребами, з'ясування проблем таких закладів, привертання до них громадської уваги, деяка матеріальна допомога їм – в межах наших можливостей. До сьогодні нами відвідані три київські інтернати, у хронологічному порядку – N11, N5 та N4. Докладно змальовувати наші відвідини я не буду – це вже зробили колеги, знов таки. А я лише поділюся деякими власними спостереженнями.


Щодо учнів. Коли готуєшся відвідувати подібні навчальні заклади, мимоволі готуєш себе морально до того, що їдеш відчувати до когось жаль. Тож констатую, що ця підготовка в даному конкретному випадку, тобто в усіх трьох, виявилася даремною. Дуже мало є підстав жаліти тих слабозорих і навіть сліпих дітей, що я побачила, ба більше – не слід їх знецінювати якимось скигленням. Дехто з них потребує побутової фізичної підтримки вихователів або друзів, та попри це вони справляють враження цілком дієздатних особистостей. І не лише через той, вже загальновідомий, факт, що в чомусь від народження обмежена людина натомість виявляється неабияк обдарованою в іншому – майже завжди. Про це яскраво свідчать зокрема витвори рук юних українців, що про них йдеться. Маленька частина тих витворів представлена у фоторепортажах учасників громади "Є!". Але я про інше: просто ці діти – самодостатні, обізнані, сучасні, і в майбутньому, поза сумнівом, освічені. Тобто повноцінні члени суспільства. Деяких цілком зрячих молодиків більше кортить пожаліти.


Далі – щодо викладачів та вихователів. Крім того, звісно, що вони – віддані своїй справі та безкорисливі люди, бо навіть закінчений цинік не примудриться запідозрити у корисливості людей, що отримують таку винагороду за свою неабияку працю. Якщо хтось подумає, ніби вони неспроможні здобути працевлаштування із пристойнішою зарплатнею, так не варто: більшість людей, що я побачила у трьох вищенаведених закладах – не лише високофахові, а й по-справжньому обдаровані люди.

Так отож, крім викладеного вище, абсолютна більшість викладачів і вихователів цих інтернатів, та включно з усіма трьома їх директорками, є жінками. Звісно, така картина і взагалі по освітніх закладах, це правда. Але тут йдеться про конкретні заклади, нагадую, для дітей з особливими потребами. То чоиу ж такі діти, разом з їхніми особливими потребами, не обходять чоловіків? (окрім тих небагатьох, що там працюють)

То що, загальна людська чуйність та сумлінність, виходить, майже порожній звук? А все впирається, так би мовити, у фізіологічно більшу здатність жінок до співчуття до чужого болю та життєвих складнощів, зумовлену їхнім власним материнством – реалізованим або гіпотетичним?

Адже, звісно, і взагалі педагогічна робота пов'язана з "непотрібним" клопотом, часто-густо невдячна та шкідлива для нервів. А робота з дітьми, що мають якісь додаткові проблеми, усі ті ознаки має у квадраті. Але все ж таки щось спонукає чиїхось матерів, бабусь, дружин, сестер тощо віддавати таким дітям чималу частину свого часу, енергії, зусиль, знань та здібностей, а також частку свого серця й душі... То що це – жертовність? покликання?


Я не знаю відповіді на це питання.

Можу лише сказати їм – спасибі. Адже невідомо, як поведеться з нами доля. Ніхто не в змозі знати наперед, якими будуть, скажімо, мої онуки... і його... і Ваші...

І підняти їх, зростити, виплекати, зробити повноцінними членами суспільства – буде нашим спільним завданням. Так само, як сьогодні – тих дітей, що Ви можете побачити у наших фоторепортажах. Й інших таких дітей.

То ж, дивлячись на них, не знизуйте плечима – до чого тут я...

Читайте, дивіться ще:

Український інтелектуальний продукт тим – хто його найбільше потребу Є! – Ч.2

Київська спеціальна школа-інтернат N11 для слабозорих дітей

Початок вдалий. Справа трива Є!

"Божа воля була, щоб перед моїми очима завжди стояла сліпуча розкіш вічної надії" – Луї Брайль

ТІ, ХТО ЧИТАЄ РУКАМИ. Відзначення 200 річчя з дня народження Луї Брайля в київській школі-інтернаті N5 для сліпих дітей

Український інтелектуальний продукт тим – хто його найбільше потребу Є! Ч.3

Український інтелектуальний продукт тим, хто його потребу Є! Ч. 4

Нам робить сво Є!

Є! справа. Є! пропозиція. Є! конкретика

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua