Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

А я хочу, аби саме щось вийшло!

Олена Олійник | 24.08.2008 04:59

26
Рейтинг
26


Голосів "за"
28

Голосів "проти"
2

Сьогодні Той День

А я хочу, аби саме щось вийшло!
Сьогодні Той День. Ну, може не той, що про нього співав Славко Вакарчук. Але той день, сама назва якого звучить, як музика.

Сьогодні хочеться бачити якомога більше людей, чиї очі сяють вже з тієї одної причини, що надворі саме той день. Незважаючи на те, що чимало підстав для тривоги на душі, і чимало ще думок, крім урочистих, кружляє в голові. Сьогодні будемо просто радіти, що ми є. Що я, ти, він, вона є, що воно є – сонце, вони є – квіти, що Вона є – Україна...

Проте завтра прийде скоро. І завтра навряд чи вдасться думати лише про прості хороші речі. А якщо комусь і вдасться, так ненадовго.

Абстракції не на часі. Нам треба визначитись. Навіть тим, хто не хоче нічого знати.

Так, я саме про те, про що ви всі подумали.

А із визначенням, як з'ясувалося, кояться дивні речі. Якщо два тижні тому нібито всі нормальні люди мали нормальне й ставлення, то наразі звідусіль йде якийсь... шепіт. І щось той шепіт мені нагадує, щось із класики... або когось.Зорова память спритніша, адже має справу не з визначеннями, а із образами. І ось вже я бачу мого, тобто саме не мого героя: темні окуляри, парасолька, калоші, вата у вухах, тепле пальто на всі гудзики. І його життєве кредо – "Як би чогось не вийшло!..." Саме воно – основний зміст тих "шепотів", в які б футляри зі слів він не ховався: "не треба сваритися з кимось там", "Україна має бути нейтральною", "ми не можемо собі дозволити таку розкіш, як власна думка" абощо.

На чому якраз і хотілося б мені закцентуватися саме тут і зараз.



Я хочу, аби нарешті щось ВИЙШЛО. Бо через численних Бєлікових у політиці ми топчемось на місці рівно 17 років, та ще й наступаємо самі собі на ноги, а це, незважаючи на калоші, боляче.

Я хочу, аби ми, наскільки це можливо, згуртувалися, сформували своє бачення нашого поступу веред (саме його, а не топтання!), і чітко сповістили про те світову спільноту. А тоді вже й побачимо, хто піде разом із нами і хто сприятиме нашому рухові, а хто заважатиме (з останнім, щоправда, вже й так більш-менш зрозуміло). Але рухатимемось в будь-якому разі.

Ще дуже б мені хотілося, аби люди, що їх лякає правда життя, не намагалися очолити державу (принаймні – нашу). Щоб ми (й вони) облишили захопливу гру в слова, забули навіть тимчасово, як багато ми всі їх знаємо, як легко й приємно створюютьсяз тих слів футляри для гарячого та іншого незручного на дотик змісту, і згадали, що є ще й самі живі речі, які ті слова лише називають. Бо хоч і каже Євангеліє, що "спочатку було Слово", та наразі з приводу богословського і філософського тлумачень цього твердження я не дуже переймаюсь, а спонтанне сприйняття підказує лише одне ставлення: якщо слово було передусім, тоді навіщо воно було потрібне?

Я хочу жити й житиму тут. Бо яким би тяжким воно не здавалося, все ж таки набагато краще (й гідніше), а відтак – легше формувати навкруги себе більш-менш прийнятні умови існування, аніж переформатовувати себе під ніби прийнятні умови, але сформовані не тобою і не для тебе. Я не носитиму футляру ані ззовні, ані всередині, й реготатиму з його носіїв.

Я "Буду жити! – Геть думи сумні!"

Зі Святом, друзі!

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua