Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Базис свідомого національного або від "хто винен" до "що робити".

roman-dp | 6.07.2008 22:32

10
Рейтинг
10


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
1

Рефлексія на українські реалії...

Базис свідомого національного або від ''хто винен'' до ''що робити''.
Вступ

Передивлявся нещодавно українські патріотичні групи сайту Вконтакті.ру і помітив одну закономірність. У всих цих групах обговорюється цікава проблема російського шовінізму по відношенню до українців, як в самій Україні, так і в Росії. Стократними прокльонами покривають наші патріоти москалів, звинувачуючи їх в усіляких пакостях від спроб захоплення Криму і Севастополя, мало не до розп'яття Ісуса Христа. Доходить до того, що деякі з них на повному серйозі стверджують про москальське походження Йуди Іскаріот.

Я не заперечую проти того, що і колишня і нинішня російська (радянська, імперська та ін.) влада зробила "визначний внесок у розвиток" нинішніх українсько-російських відносин. Та чи винен пес, що Бог дав йому пащу? Чи винна нинішня Російська "імперія" у складеному багатовічною історією своєму імперсько-шовіністичному менталітеті? Відповідь, думаю, очевидна.

1. Генетично-ментальна самобутність.

Історія України, яка нараховує понад 5000 років (Хто не вірить – читайте це) не знала спокою від самого зародження Слов'янської держави – Київської Русі. Безкінечні війни, які прокочувались Україною, винищуючи мало не половину тодішнього населення, перебування українців в різних державах, іноді тих, які воювали одна з одною – все це винищувало українську націю, залишаючи незагоювані рани на тлі українського народу. Однак йому вдалося зберегти свою генетично-ментальну самобутність, із національної меншини на власній землі стати титульною нацією. Формально вдалося.

Та чи фактично ми маємо панівний статус на власній землі, чи встановили ми такі закони, які б зберігали нашу ментальну самобутність, генетичну "правильність" українця, не допускали нашої асиміляції з боку НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН?! (Для тих, хто в бронипотягу – не треба плутати генетичну самобутність нації з генетичною її чистотою). Ні, я не пропоную заборонити змішані шлюби, але агітаційну кампанію ЗА перевагу українського шлюбу перед змішаним, перевагу суто моральну і патріотичну, провести було б доречно, бо іще Кобзар заповідав: "...Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями..."

2. Мовна самобутність.

Щодо мови я вже писав іншу статтю раніше. Цікавим залишається те, що мовне питання культивується все частіше останнім часом. Україна перетворюється на країну для виконання імперських забаганок кремля і все частіше піддається на гуркіт п'ятої колони, скерований Москвою. Вона не веде абсолютно ніякої політики мо захисту державної мови, а якщо і веде, то настільки кволу і невпевнену, наче іще не вийшла зі складу СРСР! В Дніпропетровську чи Донецьку легко нарватись на грубість, говорячи рідною мовою, а більшість населення цих територій вважає її недолугою і селянською. Щонайменше 65 відсотків українців в усьому світі в побуті говорять не українською мовою. 35 із них – російською. Частка українських шкіл в Росії по відношенню до російських шкіл в Україні становить 1/20! Серед росіян, які колись приїхали для постійного проживання в Україну вільно володіють українською мовою лише 2,5 відсотка!!! Саме тому хочеться сказати: не соромся своєї мови: вона унікальні, вона модна, вона м'яка... Так, всі ми бачили цей кліп. "Я – українець..." ні не так "Я _ УКРАЇНЕЦЬ!!!" – скажи це собі. Пишайся цим понад усе!

3. Культурна самобутність.

Доки ми, українці будем слухати усяких біланів з тіматями (чи як там воно?)... Скільки років повинно пройти, щоб Вокарчук та Пономарьов (які за словами, музикою і виконанням значно попереду) займали вищі щаблі хіт-парадів, аніж фабрики зірок? Які зміни повинні статися, щоб українці позбулися комплексу, що російське – це краще, бо воно російське?

"І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь...", – писав Т. Шевченко. Перший пункт ми засвоїли. Коли ж перейдемо до другого?

4. Національна самоідентифікація.

Чи відчуваєш ти себе українцем? Чи знаєш ти свою історію? Чи думаєш ти про Україну по-українськи? Коли ти чуєш гімн, які емоції він у тебе викликає? Коли ти бачиш що-небудь жовто-блакитне, про що ти думаєш? Чого для тебе варте 24 серпня? Іще сто запитань можна додати до цього переліку. Навіть найщиріша відповідь на ці запитання не розповість про те, що має відчувати українець до України, бо патріотизм, любов до Батьківщини, визнання себе її часткою і багато чого іще виникає у серці кожного справжнього українця. Це емоційно-національне питання, спектр якого простягається від материнської чи дитинської любові аж до сексуального потягу до рідної землі, до рідного краю. Чи виникають у вас такі емоції? Чи відчуваєте ви себе тією маленькою частинкою ~1/46500000 чи може ви, як вигнанець і засланець відчуваєте себе полишеним напризволяще якоюсь іншою державою? Національна самоідентифікація – це коли ти не комусь, а самому собі кажеш: "Я – українець. І мені не байдужа ця країна. Яка б ця країна не була, але вона для мене найкраща! І я зроблю все можливе для того, щоб сьогодні ввечері вона стала хоч трошки кращою, ніж сьогодні вранці!" І от коли кожен з нас буде вранці повторювати собі ці слова щодня, а тим більше слідувати їм, то буде справжня самоідентифікація. Найкраща в світі. Повторю їх іще раз:

"Я – українець. І мені не байдужа ця країна. Яка б ця країна не була, але вона для мене найкраща! І я зроблю все можливе для того, щоб сьогодні ввечорі вона стала хоч трошки кращою, ніж сьогодні вранці!"

Післямова.

Я гордий тим, що я українець! Я гордий тим, що я розмовляю українською мовою! Я гордий тим, що живу на цій величній землі, окраяній Богом для нашої нації. І які б таємні та над таємні плани не створювалися б в закутках кремля, хто б не зривав пам'ятні знаки у Севастополі і не демонтував пам'ятники в Полтаві. Ніколи, ніколи в житті вони не зможуть пом'якшити цього гранітного патріотизму, вмурованого навіки в душу матір'ю (доречи – росіянкою за походженням) та батьком (чистої козацької крові). Іноді українець – це просто графа в паспорті, іноді – Національність, іноді – спосіб життя, а іноді – спосіб смерті. Але кожен українець, прокидаючись вранці повинен казати собі:

"Я – УКРАЇНЕЦЬ!!!"

І коли так будуть робити 46,5 мільйонів... Стоп! Ні! 66,5 мільйонів українців по всьому світі, то ніяка шовіністична сволота не дозволить собі і на 100км. підійти до нашого кордону, не те що ступити на цю святу для всіх нас землю!



Слава Україні!!!

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua