"Что" чи "Що"

Остання стаття з циклу, присвяченого питанням відтворення іншомовних виразів, слів, реалій в українській, російській та інших літературах. Цього разу приклад з російської класики.

У попередніх статтях ми розглянули приклади того, як вирішується питання відтворення іншомовних слів, виразів, цитат у різних мовах:

"Что" чи "што"?

та навели приклад існуючої практики додання українського колориту у творі, перекладеному російською мовою:

"Що" чи "шо"?

На жаль, приклад виявився негативним, на межі повного перекладацького фіаско, якщо не підозрювати перекладача у навмисному додаванні до тексту зневажливого ставлення до українців та української мови. Якщо останнє, то пан Нугатов з завданням впорався на відмінно. Але для балансу хотілося б навести позитивний приклад. Справа не з легких але не може ж так бути, щоб у великій за масштабами, різножанровістю та довготривалістю писемної традиції літературі не знайшлося таких прикладів.

Допомога прийшла з першого за цей рік числа журналу "Кур'єр Кривбасу", з нарису одеського літературознавця Григорія Зленка "У присмерках Тамані. Нотатки зацікавленого". У своїй статті пан Зленко досліджує один з загадкових та не дуже відомих епізодів з життя Лермонтова, а саме його короткі відвідини містечка Тамань, що зараз входить до Темрюкського району Краснодарського краю Російської Федерації. Лермонтов відвідав містечко Тамань на початку осені 1837 року по дорозі на Кавказ. Йому довелось провести у Тамані декілька днів, чекаючи на поштове судно, щоб продовжити свою подорож до Геленджика. Спостереження та враження Лермонтова від цього досвіду втілились у невеличкому оповіданні "Тамань", що стала складовою частиною славетного лермонтовського витвору "Герой нашого часу".

У оповіданні з'являється головний герой "Герою нашого часу" Печорін, який потрапляє у коло, як він каже, "чесних контрабандистів" у цьому "найпрепаскуднейшому містечку з усіх приморських міст Росії".

Українська мова у "Тамані" бринить три рази у діалогах між Печоріним та сліпим хлопчиною, що пов'язаний з контрабандистами.

Наведемо усі три діалоги повністю.

1. Наконец из сеней выполз мальчик лет четырнадцати.

"Где хозяин?" – "Нема". – "Как? совсем нету?" – "Совсим". – "А хозяйка?" – "Побигла в слободку".

2. "Ты хозяйский сын?" – спросил я его наконец. – "Ни". – "Кто же ты?" – "Сирота, убогой". – "А у хозяйки есть дети?" – "Ни; была дочь, да утикла за море с татарином". – "С каким татарином?" – "А бис его знает! крымский татарин, лодочник из Керчи".

3. Я обратился к слепому, который сидел перед печью и подкладывал в огонь хворост. "Ну-ка, слепой чертенок, – сказал я, взяв его за ухо, – говори, куда ты ночью таскался с узлом, а?" Вдруг мой слепой заплакал, закричал, заохал: "Куды я ходив?... никуды не ходив... с узлом? яким узлом?"

Як пише пан Зленко "...сліпий хлопчик літ чотирнадцяти на запитання Печоріна відповідає, хитруючи, певно, по-українському, причому це справжня українська мова, а не такий собі покруч, як нерідко буває у російськомовних авторів".

Так, дійсно Лермонтов досить докладно для російськомовної людини відтворює короткі українські речення, Григорій Зленко навіть пише, що неодноразово чув про те, що можливо російський поет навіть володів "малоросійським нарєчієм", але цьому нема підтверджень у зібраному лєрмонтовознавцями біографічному матеріалі митця. Ще у 1900 році гіпотеза про те, що можливо Лермонтов володів маєтком у Прилуцькому повіті Полтавської губернії, була оприлюднена в "Русском Архівє", та невдовзі передрукована у одеській газеті "Одесскій лісток", але повних та прискіпливих досліджень цього питання потім не проводилось. Як влучно зауважив Зленко:

"Особисті зв'язки Лермонтова з Україною потребують уважного й серйозного розгляду без шовіністичних негоцій і квазіпатріотичних легенд".

Таким чином, ми знайшли приклад коректного додання українського колориту російському прозаїчному текстові, якому на жаль не слідують сучасні російські літератори. Можна відтворювати українські слова та вирази російськими літерами та навпаки, якщо це робити зі знанням справи, коректно та з почуттям міри.

Крім лінгвістичного матеріалу "Тамань" пропонує нам для роздумів ще й екстралінгвістичний, тобто позамовний матеріал. Але цьому буде присвячена окрема стаття.