Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

"Майстер, де Ти живеш? – Прийдіть і побачите!"

Ігор Бурдяк | 29.07.2012 05:15

4
Рейтинг
4


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
0

Третя катехиза австрійського кардинала Крістофа Шинборна

''Майстер, де Ти живеш? – Прийдіть і побачите!''
Ласкаво просимо до 3-ї катехизи на нашому шляху до всесвітньої зустрічі молоді під девізом:

Отже, це є центральне питання від етапу до етапу підготовки поїздки до Парижу. Кожен з нас має частину шляху уже позаду, йде, як перші учні, за Ісусом, і кожен шукає нагоду і спосіб знайомства з Ісусом. "Де ти живеш?" Ісус запрошує кожного з нас: "Прийди і подивися". Куди веде нас Ісус, куди веде нас цей шлях?

Ми всі зважилися на цей шлях, і так, як учні не знали, куди він веде, так само і ми не знаємо, куди він нас заведе. Але ця історія,яка почалася, повинна йти далі, ми є, так би мовити, посередині процесу. В першій катехезі я спробував прислухатися до Євангелії, там апостол Іван повідомляє про покликання перших учнів. Востаннє в другій катехизі, яка розглядала Церкву – Церкву як дім Божий і дім для людей ми відповіли на питання "Майстер, де Ти живеш?" Сьогодні я хотів би зробити ще один крок далі. Сьогодні шлях веде нас до місця, до якого ми, властиво, не хочемо йти. Це є набутий учнями досвід: одного разу Ісус виразно сказав ап. Петру, що його поведуть туди, куди він не схоче. "Майстер, де Ти живеш?" Ісус живе в такому місці, в яке ми не хочемо йти і його оглянути. Папа каже нам в посланні до всесвітнього дня молоді: "Ви зустрінете Ісуса там, де люди страждають і надіються". І він каже далі: "В маленьких, розсіяних по континентах селах, які лежать, подібно до Єрусалиму, поза історичними процесами, коли Бог свого ангела послав до Марії. В величезних містах світу мільйони людей часто як чужинці разом живуть. Кожна людина в дійсності є співбрат Христа. Ісус живе біля Вас в братах і сестрах, з якими Ви ділите щоденне життя. Його обличч"я можна знайти в найбідніших і найзнедоленіших, які часто є жертвами користолюбних несправедливих ідеологій розвитку, люди для них є не метою, а засобом. І він каже далі: "Дім Ісуса є там, де людина страждає із-за її знехтуваних прав, зрадженої надії, байдужості до її страхів. Там, серед тих людей є дім Христа, який Вас просить в Його Ім"я висушити кожну сльозу, також серед самотніх, і нагадати їм, що ніхто не є одинокий, якщо він свою надію покладає на Христа". Ми неохоче йдемо з Христом в такі місця. Нас більше ваблять інші місця. Різного роду бідні, психічно хворі, обтяжені проблемами і скалічені люди, відштовхують нас. Нещасні, хворі, наркомани, люмпени, люди соціального дна, – вони нам не потрібні. Ніхто їх не хоче, вони нікому не симпатичні. Ви їх не побачите на вербувальних плакатах! Там все гарне, здорове, сильне, успішне, привабливе і... провокаційне. Ми спонтанно не йдемо туди, де є Ісус: до світу бідних. Як швидко зникають друзі в того, хто потрапляє в біду! Життя підштовхує нас до успішних людей, не до невдах, вас молодих, але не тільки молодь, нас теж. Ви хочете жити і дещо від життя мати. Розваги і веселощі, утіху життя – не безутішний світ бідності, – бідності в усіх її проявах і формах. Це нам не підходить.

Один такий спраглий за життєвими насолодами юнак був другом кардинала Шинборна. Син дипломата, з яким сталася одна подія, яка повністю змінила його життя. Він поїхав на таксі в Нью-Йорку на вечірку, дорога тривала одну годину. Таксистом був негр, і під час цієї їзди розказував про своє життя. Юнак розгублено вислухав всю його життєву історію, і коли в кінці поїздки вони прощалися, негр почав плакати і сказав цьому 19-літньому життєрадісному студенту: "Я вже 20 років працюю таксистом, і за весь цей час жодна людина не вислухала мою історію до кінця. Ви були перші." Це пережиття так струсонуло юнака, що він прийшов до рішення стати священником, яке пізніше й реалізував.

В житті кожної людини є момент або моменти, коли ми свідомо хочемо слідувати за Христом, ситуації такого роду, коли в нашому житті ми стикаємося з іншими вимірами.

Відомою є історія юного Франческо Бернадоне, життєрадісного і пустотливого сина торговця хустками Бернадонне з Ассізі. Як він верхи на коні спершу почув, а потім побачив: прокажений, жахливо спотворений своєю хворобою, лице і все тіло якого зігнило. Огидна і жахлива картина! Франческо відчув сильну відразу і водночас могутній імпульс встати з коня і піти до цього нещасного, і він зробив це. Щось непереборно потягнуло його до цього прокаженого. Він йде і цілує його. А коли він знову сідає на коня і повертається, то ніде не бачить жодного прокаженого. Франциска охопила радість, яку неможливо описати, і через це пережиття він збагнув, що в цьому прокаженому він поцілував Христа. "Майстер, де ти живеш? – Іди і подивися!"

Що є тайною цієї радості? Радість, яка очевидно є інтенсивнішою, ніж спрага життя, радість, яку можна здобути в пошуках щастя. Радість життя, яку ні з чим не можна порівняти! Хто таку радість лише трохи скуштує, той не покине її, і його болить, коли ця радість минає, тікає, бо він з досвіду знає, що ніщо так не смакує, не є так наповнене життям, як ця радість життя, цей досвід Франческа, або радість від поїздки таксі до Нью-Йорку. Коли хтось хоче пізнати цю глибоку радість – і Ісус хоче, щоб ми пізнали – тоді ми повинні йти до Ісуса, з Ним йти, щоб Він нам показав, де цю радість можна знайти. Я хотів би з вами сьогодні ввечері розглянути одну сцену з Євангелії, в якій Ісус своїх учнів веде до цієї радості. Є багато таких сцен, але ця особливо пам"ятна. Вона розігрується в Єрусалимі, в храмі, в останні дні перед стражданнями Ісуса, наостанку, коли все було вже дуже серйозним. Ісус сідає в храмі, і він спостерігає за людьми, які входять-виходять з храму, він сідає напроти скарбоні, яка знаходилася біля входу в храм, куди люди, багаточисельні паломники їхні жертви вкидували, так би мовити ззаду свічок він собі всівся і спостерігав за людьми, які заходили в храм. Євангеліє каже, що чимало з них були багатими і значні суми вкидували до скриньки, не декілька монет, а купюри. Священник Пилип Веренфрід був чемпіоном світу з збирання грошей (для потребуючих біженців після 2-ї світової війни), він йшов після проповіді з своїм капелюхом довкола і завжди казав: "Будь-ласка,не кидайте монет, бо в капелюсі дірка!"

Так, і тут Ісус бачить, що приходить бідна жінка, вдова. Це пізнається з чорного або траурного одягу, так як раніше в нас можна було вдову розпізнати. І ця бідна жінка кидає дві малі мідні монети в храмову скарбоню. Ісус бачить її і вже це є чимось новим в Євангелії: Він акцептує її. Де є учні в цій сцені? Як це часто буває, вони є відсутні, десь там, лише не тут, де є Ісус, їхній вчитель. Можливо, вони знову дискутують про те, хто з них є більшим, це улюблений спорт апостолів аж до нинішнього дня (тут я маю на увазі єпископів). Вони не помітили того, що бачив Ісус. Можливо, вони бачили багатіїв, але не бідну вдову. Як часто випускаємо ми самі щось важливе з уваги? Що я не помітив? Дещо важливіше в Євангелії є не зло, яке ми чинимо, а добро, що ми пропускаємо мимо уваги. Бідного Лазаря перед своїми дверима багач не акцептував. Він його просто не помічав. Він уже звик до нього. Як багато дечого ми не помічаємо більше? Чи...взагалі нічого? Цікавим є, службовців різного роду питати, як вони сприймають людей: прибиральниць, кондукторів, які виконують елементарну службу. Кардинал Шинборн каже, що в часи його професорської діяльності в Швейцарії він придбав одного двірника як друга, він визнає, що познайомився з ним не тому, що звернув увагу на двірника, а тому, що одного разу зустрів на парафії з його сім"єю, і пізніше він пізнав його як двірника, і так "зав"язалася" дружба. Але скількох людей з "низької" служби бачимо ми взагалі і що можуть такі люди бачити через наше відношення до них? Наші очі не звернені на це. Ми проходимо мимо багатьох малих і бідних в визначенні Ісуса і не бачимо їх, бо наше серце не має для них місця, бо воно не сприймає їх. Але Ісус вчить нас бачити. Хто йде до нього, йде до школи бачення. В Євангелії це зображено так:

41 І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато. 42 І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. 43 І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. 44 Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...

(Євангелія від св. Марка, Глава 12)

- "Тут покликав Ісус учнів до себе. І Він говорить до них: Направду я кажу вам, ця бідна вдова пожертвувала більше всіх, які вкидали в скарбоню, бо всі жертвували від їхнього надлишку, а вона в своїй бідності вкинула туди все, що мала для життя". Розглянемо разом з вами цю сцену, як Ісус вчить учнів бачити її. Ісус кличе своїх учнів до себе. Грецьке слово, яке стоїть на цьому місці, має те саме значення, що "еклезія", воно походить з грецької, і дослівно означає "покликані назовні". "Еклезія" складається з багатьох покликаних назовні спільнот. Ісус кличе їх разом, і так засновується Церква. Церква постає там, де Ісус кличе людей, кличе їх разом, де він їх з їхнього дотеперішнього життя покликує, з їхніх звичок, мрій, де він їх до себе кличе: "Прийди і подивися!" Це є так, якби був би Ісус своїх учнів завжди цим "Прийди і подивися!" кликав. "Тут покликав він своїх учнів до себе" – "Прийди і подивися!" Отже, церква постає там, де люди пристають на Ісусів поклик, з самих себе, з себе геть, покликані, їхні думки і погляди відкинути і присвятити себе людям і справам так, як Ісус це бачить, до певної міри дозволити Йому себе показати. "Прийди і подивися!" Отже, церква постає там, де люди дозволяють Ісусу відкрити їхні очі, де вони вчаться своїми очима бачити, так бачити, як Він бачить. Церква є, так би мовити, "Школа ходи" і "Школа бачення" Ісуса. "Прийди і подивися" – отже школа ходи і школа бачення. Ісус вчить нас йти і бачити.

Тут ми можемо зробити малу зупинку і запитатися, запитати всіх нас, чи ми так бачимо церкву. Є церква для нас життєвою школою Ісуса чи є вона для нас передусім те, що ми самі організовуємо і робимо? Є церква для нас спільнота, в якій ми Ісуса за Майстра і Друга маємо, який нас разом покликав, який наші очі загострив і вчить нас бачити? Я називаю три кроки цієї школи бачення, або точніше: цієї школи ходи і бачення Ісуса: Як це виглядає? Як вчить нас Ісус Своїми очима бачити? Учні були правдоподібно збентежені, що він їх спеціально покликав, щоб показати бідну вдову. Незабаром після цього один учень скаже до Ісуса: "Майстер, дивись, що за каміння і що за будівля!" Учня здивувала техніка. Так є до сьогодні, що технічні досягнення більше дивують як люди, а храм Ірода був грандіозний, адже нас дивують навіть його руїни. Але Ісус показує їм не щось надзвичайне, Він навіть каже про храм: "Камінь на камені не буде стояти". Він показує їм цю бідну вдову і каже про неї щось дуже велике: "Вона дала більше від усіх". Отже, Ісус вчить їх Своїми очима бачити, Він показує їм, що в Його очах є велике. Що є велике перед Богом? Ця бідна жінка – без піару, без "світла в темноті" віддала свою жертву. Вона ніде не "засвітилася". Не було похвали і визнання. І вражає в цій сцені те, що Ісус теж не поплескав її по плечу і не сказав: "Браво!" Вона не знала, що Ісус її побачив. Її жести справді анонімні, лише Бог їх побачив. Це дійсно велике. Проміжне питання: Якщо ми ставимо собі тестове питання, і кожен пробує на нього відповісти: Хто з людей, яких я знаю, є в цьому смислі великий? Хто з людей, яких я знаю, є великий в небесному царстві? І яке моє відношення супроти людей? Шукаю я це, що в світі, в очах світу є великим, а чи маю я око для справжньої величини, для тих, які в очах Ісуса є великими? Це правдоподібно буде величезною несподіванкою, коли ми одного разу ось там, на іншій стороні завіси очима Ісуса бачимо, встановлюємо, хто дійсно є великим в царстві Божому. "Прийди і дивись!" Отже, куди нас веде Ісус?

В Єрусалимі веде Ісус Своїх учнів після цієї сцени з бідною вдовою на шлях, якого вони не хочуть. Він веде їх на шлях Його страждання. В кінці цього шляху він буде розп"ятий, побитий і вбитий, так як Його тіло можна побачити на турінській плащаниці. Це є шлях, куди Ісус їх веде. "Прийди і дивись!" "Майстер, де ти живеш?" Де можна знайти Ісуса? Тоді, коли вони перший раз Його зустріли, і де вони першу ніч з Ним провели, вони не знали, куди Він їх поведе.

Хто хоче Ісуса знайти, той рано чи пізно зустріне Його на хресті. Це є неминуче в християнському життєвому шляху. Вселенський собор каже, що "вузькі ворота" говорять про Ісуса, це є хрест, і лише через ці вузькі ворота можна знайти життя. Це дивно і, мабуть, кожен з вас в тій або іншій формі, вже пережив, яким чином можна наблизитися до Ісуса, якщо шукати Його на хресті. Також зовсім просто і буквально хрест розглядати, і є зображення хреста, яке є таким торканням, що до нас дійсно Христос звертається, мені згадується з приводу цього голова лєтнерського хреста, який уцілів в Домбранді, лише голова з цього розп"яття залишилася, і була вмонтована в новий корпус, який тут після війни поставили.

Бідні і хрест повинні бути разом. Так, дитяча колиска і хрест повинні бути разом. Ми можемо Бога знайти лише там, де він нам це дозволяє. "Майстер, де Ти живеш?" Він веде нас не вгору, а вниз. Він сам зробив себе бідним. Бідним народився, бідним помер, "Не людина, а черв"як", каже пророк в передчутті страждань Христа. Це, звичайно, задає багато питань нам, Церкві, нашим уявленням про світ і очікувань від Церкви. Чи є ми багаті юнаки, які з сумом відходять (Мт.19:16-26)? А можливо, ми не повинні падати духом, а прийняти це "Прийди і дивись", також бідність і хрест. Може, це вимагає невеликих кроків, таких як спрощення нашого способу життя. Можливо, живемо ми занадто розкішно? Чи не змогли б ми одне або друге урізати, зменшити? Чи повинен я все це мати, що маю? Чи можу я свої претензії перевірити? Чи не запрошує Ісус мене вільним стати, звільнитися від багато дечого непотрібного, що "умебльовує" моє життя? Позбавити мене від заповітного, що може бути звільненням? Ісус не хоче робити нас нещасливими, а вільними.

Тому я притримуюся останнього пункту: Знайти Ісуса в бідних. Також цей пункт повинен бути названий. В школі Ісуса ми відкриваємо, що не лише бідні є Ісусовими друзями, а що ми самі також є бідні. Можливо, ми так легко відвертаємося від бідних, тому що не хочемо бачити власної бідності.? Ми не радо згадуємо те, що в своїй основі дуже подібні до них.? Тереза з Лізьє каже, що ми повинні свою бідність любити, з нею погоджуватися і їй довіряти. Вона каже нам, що жодні провини і гріхи не в стані перешкодити нам в бідності з довірою поспішати до Ісуса. Чому так важливо є нам пізнати свою бідність? Тому, що лише тоді в нашому серці знайдеться місце для Ісуса. Якщо ми не пізнаємо свою бідність, якщо ми задоволені собою, нашими знаннями і нашими досягненнями, то тоді немає місця для Ісуса в нашому житті. Якщо ж ми побачимо, якими власне ми бідні є перед Богом, тоді зробимо місце для Нього. "Майстер, де ти живеш"? Можливо в моїй власній Бідності...Можливо, саме там, де я не хочу себе бачити, що я від себе і від інших хочу заховати, можливо, саме там, де в моєму житті неміч, провал, безпомічність і безпорадність, можливо, саме там живе Ісус і каже: "Прийди і подивись!", і вони залишаться цього дня біля Нього? І тоді ми побачимо, що в благенькій хижі нашого власного життя є місце для Ісуса, і що він там з радістю живе.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua