Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Українська пісня   мова   культура   свідоме орусачення

КАЛИНОВА КРОВ НАШИХ ПІСЕНЬ...


1
Рейтинг
1


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
0

Так і хочеться гукнути: прокинься, моя Україно! Невже ти не бачиш, не розумієш, що вже готуються підступно умертвити твою душу, підло вирізати серце, майже відібравши твою мову і незрівнянні пісні...

КАЛИНОВА КРОВ НАШИХ ПІСЕНЬ...
Музичні, пісенні традиції України, відомо, сягають сивих часів. Про це свідчать фрески з зображенням музикантів на стінах Софії Київської, літописні згадки про співців Бояна та Митусу. Музична освіта пізніше культивувалася у братських школах, Києво-Могилянському колегіумі, у спеціальних школах при Війську Запорозькому, де готувалися оркестранти.

Музична освіта була однією з головних дисциплін у Харківському, Переяславському колегіумах, у всіх духовних училищах та початкових школах. Високий рівень музично-пісенної культури серед українців став великою несподіванкою для арабського мандрівника Павла Алеппського, який у 1654 і 1656 роках побував в Україні і відзначив це у своїх спогадах. Він писав: "Спів козаків тішить душу і зцілює від журби, бо їх наспів приємний, йде від серця і виконується мовби з одних вуст; вони пристрасно люблять нотний спів, ніжні і солодкі мелодії".

Одним із найперших українських і російських композиторів був виходець із Глухівської співочої школи Сумщини Дмитро Бортнянський, котрий жив у 1751-1825 роках. Служив керівником придворної капели у Петербурзі. Літ через двадцять, як нестало Дмитра Степановича, популярний німецький поет, блискучий перекладач пушкінської та лєрмантовської поезії Фрідріх Боденштедт, ознайомившись із творчістю Д. Бортнянського, видав у Штутгарті книжку "Поетична Україна. Збірник малоросійських народних пісень". Саме там він публічно визнав, що українська мова наймилозвучніша і найдавніша зі всіх мов слов'янських, із неперевершеними музичними задатками.

Справді, давно визнано, що ніде в світі дерево народної поезії не давало такого доброго плоду, ніде народний дух не відображався так барвисто й сонячно, як одбивався він у піснях українських.

Це ще древній філософ Платон зауважив, що від того, які саме, у яких ладах і ритмах звучить поетика і музика в державі, прямо залежить її сила та міць...

Що тут сказати нині, коли продажне, зрадлива російськомовна камарилья, котра осідлало основну частину депутатських місць у парламенті, ріже під корінь нашу снагу і могутність. Практично силоміць змушує теле- і радіоканали вилучати з ефіру українську пісню. Кидає під гільйотину все національне.

Хіба ж не зрозуміло, якщо немає мови, пісні – немає нації, немає народу. Це, здається, ще Панас Мирний сказав, що вони – це жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

Це велика і мудра Ліна Костенко підкреслила, що "Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирають мову". І пісню – додам від себе, – також.

Це Володимир Сосюра колись написав:

Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є,

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот.

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

І треба чесно визнати, що по-хамськи, безцеремонно каструючи нашу пісню, всю багатовікову пісенну культуру, російськомовна окупаційна влада намагається цим самим зламати дух українського народу. Свідомість. Поламати через коліно нашу культуру, національну ідентичність. І знову, як у часи Василя Стуса доводиться з гіркотою і сумом визнавати, що на третьому десяткові літ незалежності держави (!), ми знову потрапляємо до стану, про який поет із скорботою у голосі писав: "У білій стужі сонце України..."

Знаю, що рано чи пізно, але віділлється калинова кров наших пісень усім нинішнім ворогам і недругам. Бо не можна затулити сонце для багатомільйонного народу. Але мимоволі виникає багато логічних запитань.

А чи є в нинішньому парламенті українці? Чи вони вже геть "опротивсіхилися" і ні за що, і ні проти нічого не виступають, не голосують. Опустили руки й вуха, тільки роблять вигляд, що начебто представляють у Верховній Раді інтереси народу... Чи, можливо, й вони продають душу рідного народу гуртом і вроздріб, як роблять це донецькі, підло здійснюючи підступні, зрадницькі кремлівські технології?

А де колись знаменита "Просвіта" на чолі з нардепом Павлом Мовчаном? А ні мурашиного писку протесту не чути з її боку. Начебто все так і має бути. Чого мовчите мовчанівці? Поніміли вже чи що? Мабуть, від ситого життя, на нардепівських харчах...

Чому буцімто води в рот понабирали українські письменники, поети, композитори, співаки?

Але щонайбільше нахабство – це слова автора ворожого щодо української пісенності і культури законопроекта, який успрішно проголосований в парламентській залі донецько-московьким кланом, при підтримці антиукраїнців-комуністів і безбарвних литвинівців, про зниження порогу звучання національного продукту в ефірі донетчанки Олени Бондаренко. Вона нахабно заявила, що її поправка, (читай – кривавий сокирний закон) це свіжий ковток повітря для редакцій радіо і телебачення. Позаяк подібне, мовляв, дасть змогу більше давати в ефір зарубіжних пісень. Насамперед, розуміється, російських.

А якщо точніше – ганебної, примітивної попси, агіток на возвеличення їхньої Рассєї. В українських, підкреслю, краях, оселях, авто.

Знущання, якого світ не бачив!

Так і хочеться гукнути: проснися, моя Україно!

Невже ти не бачиш, не розумієш, що вже готуються підступно умертвити твою душу, підло вирізати серце, майже відібравши твою калинову мову і незрівнянну чарівну пісню?











© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua