Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/culture/4d949b39edce9/

ВИЙШЛА В СВІТ АНТОЛОГІЯ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ І ПІСЕНЬ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

Олександр Горобець | 31.03.2011 18:18

КНИЖКА НАЗИВАЄТЬСЯ "ЗОЛОТА КОЛИСКА". ЗА ЖАНРОМ – ПІСЕННА ПОВІСТЬ. АВТОР – ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ІЗ ВІННИЧЧИНИ МИКОЛА РЯБИЙ. ВІН АВТОР МАЙЖЕ ТРИДЦЯТИ РОМАНІВ І ПОВІСТЕЙ. СЕРЕД ЯКИХ "ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА", "КАЛИНА НАД ПРІРВОЮ", "ЯК З'ЇСТИ ЖИВУ КИЦЬКУ, АБИ НЕ ПОДРЯПАЛА ГОРЛО", "УКРАЇНА – ЗЕМЛЯ КОЗАКІВ".
ДУМАЄТЬСЯ, ЩО ОСТАННІЙ ТВІР НАЙКРАЩИЙ.


ВИЙШЛА В СВІТ АНТОЛОГІЯ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ І ПІСЕНЬ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
Презентація пісенної повісті вінничанина Миколи Рябого "Золота колиска" в Національній академії мистецтв і архітектури

Той, хто володіє співочим даром, отримав, гадаю, щасливу "дотацію" від Бога. Але я знаю людину, яка має дві "дотації" від Творця. Себто уміє неперевершено і співати, і писати. Це – видатний український письменник Микола Рябий, який живе й працює у Вінниці, до слова, цьогорічний ювіляр – у грудні, на Катерини, відзначить своє 75-річчя.

Пригадується, давно колись (а було ми тоді з Миколою Олександровичем ще газетярами, співробітниками обласної газети "Вінницька правда") зайшли повечеряти до жмеринського залізничного ресторану, під який віддали знамениту "царську залу", де, мандруючи з північної до південної Пальміри, цар Микола Другий, "ізволіл откушать чаю"...

Чи не з того ресторанного кутка, де опочивав на початку минулого століття, "государ-імператор", час од часу зринала пісня. Власне, й не пісня, а такий собі речитатив на "знайомий мотив", що його горланило шестеро чоловіків у парадній уніформі пілотів цивільної авіації. Що вони відзначали у "царській залі" – невідомо, зате до кожної чарки дерли горло:

Первый, второй и третий,

Четвертый, пятый и шестой...

Пісня начебто про "небесний екіпаж". Про пілотів. Але з пісенним текстом явно не клеїлось.

Слухав оті "співи" Микола Рябий, тоді підвівся й подався до пілотів.

Незабаром за тим столом полилися такі задушевні, щирі пісні, як от "Дивлюсь я на небо", "Взяв би я бандуру", "Летіла зозуля через мою хату", "За туманом не видко нічого", "Ой у полі верба", "Ой, на горі та й женці жнуть". А далі – й стрілецькі пісні, які тоді називали народними, не згадуючи авторів – "українських буржуазних націоналістів": "Човник хитається серед води", "Мав я раз дівчиноньку чепурненьку", "І з сиром пироги" – Романа Купчинського, "Ой видко село", "Бо війна-війною" – Левка Лепкого та інші.

Двічі або й тричі до "царської зали" навідувались "менти". Либонь, "наводити порядок", себто "на свєжий воздух" нас випроводжати. Але постоять край дверей, послухають і виходять. Отак зачарувала пісня.

Але Микола Рябий – усе-таки не професійний співак. Хоча залюбки й щиро співає. Якось заспівав на пару з вінничанином, головою спілки письменників України Володимиром Яворівським в ірпінському будинку творчості письменників, то сам ректор Київської консерваторії Олег Тимошенко запитав, яку вони консерваторію закінчили. Хлопці в один голос відповіли – "Крижопільську"!...

Насамперед Микола Рябий – удатний, блискучий сучасний письменник. Перелік написаного ним за п'ятдесят років роботи в літературі займає півсотні сторінок тексту. Самих лише романсів і повістей – три десятки. Серед них – "Берег", "Вікна", "Вогнища", "Великий літній трикутник", "Облава на озброєного вовка", "Земледухи", "Хто як Бог", "Ще не вмерла Україна", "Калина над прірвою", "Як з'їсти живу кицьку, аби не подряпала горло", "Чутки про смерть перебільшені", "Аве віта", "Кому потрібна моя голова?", "Упала звізда Полин", "Малою кров'ю", "Хата без рушників", "Горіховий мільйонер". Особливий успіх у читачів здобув укладений ним подорожній щоденник Павла Халебського "Україна – земля козаків" – про подорож православного патріарха Антиокійського і Всього Сходу Макарія Третього з Халеба до Московії й назад через Русь-Україну за урядування христолюбивого й хороброго гетьмана Богдана Хмельницького.

А в один із останніх днів березня, у Києві, в альма-матер українських художників – Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури, у виставковій залі, відбулася презентація нової книги Миколи Рябого – ліричної повісті "Золота колиска". Яку ще назвали антологією української народної пісні та пісень січових стрільців. Бо вся вона стосується історії добре відомих і давніх, навіть широким загалом забутих пісень.

Головували на тому дійстві – Андрій Чебикін та Володимир Яворівський.

Як зазначив у своєму слові Андрій Чебикін, народний художник України, лауреат Шевченківської премії, професор, академік, президент Академії мистецтв України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, таке дійство відбувається вперше в стінах мистецького храму за всю його історію. І це – не випадково.

Великі знавці земної цивілізації кажуть, що людське життя на цій планеті було б нецікаве й загалом помилкове без музики, отже, й пісні. Чи не першими усвідомили це наші предки ще тоді, коли довкола своїх жертовників славили Дажбога за те, що скинув їм з неба рало й меча – орати та боронити рідну землю. Тим-то геніальний Петро Ілліч Чайковський, потомок козака Чайки, зазначав: "Є щасливо обдаровані натури... І щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант – це українці". Інша річ, що українську народну пісню, яка виколисала націю і на всіх історичних етапах навчає любити Україну, нищили упродовж століть як у царській, так і в більшовицькій імперіях. Автор "Золотої колиски", казати б, реставрує нашу пісню, повертає їй довершений вигляд за формою та за змістом. Шанувальники української народної пісні отримали унікальне видання.

Один із перших рецензентів пісенної повісті Миколи Рябого, письменник Леонід Пастушенко, прочитавши "Золоту колиску" ще в рукопису, підкреслив, що це – чи не найкраще з усього написаного про нашу пісню, без якої ми, українці, не мислимі в цьому світі, а в цій повісті Микола Рябий – перевершив навіть самого себе. Створивши такий глибокий, унікальний твір...

Сергій Мороз, співак, композитор, поет, лауреат Всеукраїнської премії імені Василя Стуса та міжнародних пісенних конкурсів, до слова, авторів небіж, зізнається, що ті пісні, які все життя збирає дядько Микола Рябий, навчили його любити Україну.

Першими читачами книги, написаної ще минулого століття, а виданої тільки тепер за сприяння почесного громадянина Вінниці, голови наглядової ради ВАТ "Володарка", щирого шанувальника українського красного слова, української народної пісні Леоніда Тарасовича Гавриша, стали духовний гетьман українського козацтва Володимир Савич Мулява, автор блискучої передмови до книги Василя Кобилюха "Українські козацькі назви у санскриті", – геніальна співачка Ніна Матвієнко, якій присвячено не одну сторінку "Золотої колиски", а також головний редактор загальнополітичної всеукраїнського незалежної газети "Рада козацька" Віталій Опанащук, авторові друзі й колеги – лауреати Шевченківської премії Роман Іваничук (Львів), Василь Захарченко (Черкаси), Галина Турелик (Івано-Франківськ), Василь Бондар (Кіровоград).

"Це чи не перша така спроба в українській літературі: подати життєпис свій, свого роду, свого народу, видатних подвижників духу, свого часу через багатство малознання і зовсім невідомих широкому загалові українських пісень", – таке загальне враження Василя Бондаря, видатного прозаїка, послідовника Григорія Тютюнинка з Тобілевичевого краю співзвучне з думками Андрія Чебикіна, який розпочав дійство вияву триєдиної сутності нашої духовності: малярства, красного письменства й пісні, відзначивши, що "Золоту колиску", як і попередні твори Миколи Рябого, щедро проілюстрували видатні українські художники, до прикладу, Михайло Чорний і його донька Леся, Михайло Довгань і син його Олег, Іван Грищук, Ігор Синєпольський, Леонтій Гринюк, Валентин Тішецький, дехто з них свого часу навчався в цьому мистецькому закладі, а, скажімо, юна вінничанка Маргарита Сус, авторка кількох малюнків, один з яких – "Благослови, душе моя, Господа" – вміщено на авантитулі пісенної повісті, нині навчається на третьому курсі Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури.

Отже, відбувалася не тільки презентація нового письменницького твору, а й робіт славетних малярів.

- Мені дуже почесно брати участь у такому відомому культурному проекті разом зі знаменитими художниками, – схвильовано казала Маргарита Сус, – і особливо велике задоволення мала я від творчого спілкування з Миколою Олександровичем Рябим, відомим майстром художнього слова...

За Андрієм Чебикіним слово взяв Володимир Яворівський, лауреат Шевченківської премії, голова спілки письменників України, народний депутат України, голова парламентського комітету з питань духовності. Завжди винахідливий, дотепний, м'яко, а іноді й гостро іронічний, пан Володимир підкреслив, що останнім часом українська література подарувала читачам такі видатні твори, як "Записки українського самашедшего" Ліни Костенко, "Чорний ворон" Василя Шкляра. У цьому ж ряду – й "Золота колиска" Миколи Рябого. Тут, на перший погляд, політика ніби відсутня. Але ж сказав ще Піфагор: від того, у яких ладах і ритмах звучить музика в державі, прямо залежить її сила й міць.

Усі, кого Володимир Яворівський запрошував до слова. – велика українська співачка, Герой України Ніна Матвієнко, Емма Бабчук, колишня відома ведуча українського радіо, письменники – Василь Шкляр, Олег Чорногуз, Петро Засенко, невтомний збирач народної пісні – Мирон Шепітчак, вінничани – Вадим Вітковський, журналіст і письменник, Тарас Перепелюк, син легендарного кобзаря Володимира Перепелюка, Станіслав Змерзлий, лісовий патріарх, невтомний збирач шевченкіани й народної творчості, а також Михайло Каменюк, голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України і лауреат літературних премій імені Олександра Олеся й Євгена Гуцала, поетеси – Руслана Мельничук, Галина Витюк, відома співачка Лідія Горошко говорили про непересічність, новизну нового художнього твору "Золота колиска"

Видатний німецький поет Фрідріх Боденштедт, автор книжки "Поетична Україна", виданої у Штутгарт, писав: "Ніде в світі древо народної поезії не давало такого доброго плоду, ніде народний рух не відображається так барвисто і сонячно, як відбився він у піснях українських. Отож треба визнати, що народ. Який склав такі чудові, такі чарівні пісні, зберіг їх упродовж суворого й тяжкого історичного життя й почасти досі в них кохається, – такий народ має велику духовну силу й моральну вагу..."

Оце визначення німецького поета "проілюструвало" своїми неперевершеними голосами Ніна Матвієнко, Лідія Горошко, Сергій Мороз, виконавши пісні, зібрані в "Золотій колисці".

Микола Рябий пише не тільки про те, що значила народна пісня для його побратимів, відомих українських майстрів слова Григорія Тютюнинка, Тараса Мельничука, Романа Андріяшика, Романа Іваничука, Володимира Яворівського, він досліджує коріння української народної пісні, яка, за свідченням Михайла Драгоманова, видатного етнографа, сягає аж кам'яного віку, оповідає історію народження пісні, наприклад, "Червоної калини" – яка складена була напередодні пилявецької битви й пристосована згодом до потреб часу. Пісня ця, як відомо, стала гімном легіону Українських січових стрільців.

Антологія стрілецьких пісень – окрема частина "Золотої колиски", передмову до якої написав Володимир Яворівський на Козацькому зимівнику, збудованому заслуженим художником України Михайлом Довганем під Тульчином, де на Зелені свята завжди збирається творчий люд.

Частина книги, озаглавлена "Ой там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою" – це не лише найповніше зібрання стрілецьких пісень. Тут автор поринає в творчість стрілецьких композиторів Романа Купчинського, Левка Лепкого, Михайла Гайворонського, який, до речі, став головним диригентом у війську УНР та інших. Досліджує обставини, за яких створено ту чи іншу пісню. Наприклад, "Згадай, дівчино мила" – її так проникливо співає Квітка Цісик, американка українського походження. Позаяк це – історія кохання Левка Липкового і Ольги Захар'ясевич, родички Юрія Липи, українського письменника й лікаря УПА.

Багато невідомих сторінок з історії української народної пісні, духовної музики, основоположниками якої ще в "бабському столітті" були Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель, а їхні традиції уже в двадцятому столітті розвинули Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, – багато невідомих сторінок розкриває "Золота колиска", написана досконалою українською мовою...

Отож невипадково, підкреслювали промовці, презентація "Золотої колиски" відбувається у мистецькому храмі на такому високому духовному рівні.

І наостанок – про воістину цілющі властивості народної пісні.

Племінник Миколи Рябого, співак і композитор Сергій Мороз якось звернувся до нього з проханням обстежити і пролікувати у знайомого народного цілителя – вінничанина свою приятельку Наталю, важкохвору художницю... Після кількох сеансів у Григора Мовчанюка, щоразу збиралися на квартирі у Рябого і подовгу співали під гітару українських народних пісень. І диво-дивнеє: Наталя почала відчувати. Як у її немічне тіло вливається якась могутня енергетика...

Дізнавшись, що Микола Олександрович готує рукопис повісті "Золота колиска", дівчина в порядку за сприяння запропонувала автору допомогти набрати її на комп'ютері. І коли вчитувалася в рядки про українську народну пісню, то ніби дивна благодать пронизувала все її тіло... І хворобу наче рукою зняла якась невидима сила...

Нині Наталя з чоловіком живуть у Греції. І, звичайно ж, задушевно співають!

Воістину пісня лікує наші серця, душу і тіло!

На світлині: письменник Микола Рябий робить дарчий напис на книгах для відомої співачки Лідії Горошко та поетеси Галини Витюк.

Олександр ГОРОБЕЦЬ,

журналіст, письменник



© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua