Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Виступ Уляни Гнідець на відкритті Всеукраїнського письменницького марафону "Рідною мовою" 21 лютого, у Львівській міській раді

jurko | 23.02.2011 22:06

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
0

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. Володимир Захарченко

Виступ Уляни Гнідець на відкритті Всеукраїнського письменницького марафону ''Рідною мовою'' 21 лютого, у Львівській міській раді
Сьогодні, 21 лютого, ми відзначаємо Міжнаро́дний день рі́дної мо́ви – день "підтримки мовного і культурного розмаїття та багатомовності", проголошений на ХХХ сесії Генеральної асамблеї ЮНЕСКО в 1999 році. Саме в цей день 1952 року у республіці Бангладеш відбулися масові протести проти урядової заборони бенгальської мови, жорстоко придушені владою. Відтоді 21 лютого в цій країні – День полеглих за рідну мову.

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. Володимир Захарченко

На жаль, у нашій історії теж є трагічні паралелі, відомі і невідомі. Всі знають про Валуєвський циркуляр і Емський указ. Але мало хто знає про те, що 1951 року студенти Харківського університету виступили проти складання іспитів російською мовою і за це поплатились: 33-х найактивніших розстріляли, а ще 800 зазнали репресій.

Важко в це повірити, але сьогодні, на 20 році незалежності, настала епоха "нової валуєвщини", і найдошкульніших ударів зазнає освіта. З легкої руки Табачника відбувається відверте і цинічне нищення національної освіти, що проявляється насамперед в демонстративному вилученні української гуманітарної складової з навчального процесу. Про це свідчить лавина резонансних рішень, що порушують право титульної нації на утвердження власної самобутності. Серед них: зменшення прохідного балу з української мови під час вступу до вишів, скасування іспиту з української мови при вступі до магістратури та аспірантури, тестування мовами нацменшин, переведення іноземців на навчання з державної української мови на російську.

"Концепція мовної освіти в Україні", що на папері гарантує "вільний вибір мови навчання", а на ділі – дає право учням відмовлятися від вивчення української мови, "рідна сестра" радянської постанови 1958 р. В основі її лежить хибне твердження про багатонаціональність нашої держави, хоч насправді в Україні проживає абсолютна більшість українців – 77.8%.

З нею в парі іде "Концепція літературної освіти в Україні", згідно з якою учні вивчатимуть твори українських, зарубіжних і – окремо! – російських письменників, тобто, за визначенням міністерства, "золотий фонд класичної літератури". Відтак у 10-11 класах планують запровадити інтегрований предмет "Література". На ділі це означає пропорційне скорочення годин на вивчення української літератури, перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури з метою переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності і моделі поведінки.

Перші відчутні наслідки вже є: закриття шкіл з українською мовою навчання в Донецькій області під маркою "оптимізації", при тому, що батьки і учні влаштовують протести, голодування і готові навіть до самоспалення. І зрозуміло насправді, чому й навіщо це робиться: бо питання мови – це питання влади.

Так, нова концепція літературної освіти від Табачника це не просто педагогічний викрутас – це замах на майбутнє України. Тому вона викликала тривогу в суспільстві – круглі столи з обговорення концепції провели Києво-Могилянська академія, "Смолоскип" – у Києві; і Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва – у Львові. З'явилися важливі Підсумкові документи, підписані визначними громадянами, діячами науки і культури, серед яких: Лілія Овдійчук, Іван Андрусяк, Ігор Січовик, Леся Генералюк, Марина Павленко, Володимир Рутківський, Оксана Шалак, Оксана Кротюк, Наталія Блохіна та багато інших. Зокрема, учасники обговорення в Києво-Могилянці слушно зазначають: "внесені в останній момент зміни (до концепції) свідчать про тенденцію нової ідеологізації літературної освіти в Україні.

У Концепції є неприпустиме ані з наукового, ані з етичного погляду протиставлення української ("низької", етнографічної) – і російської ("високої", такої, що претендує на "особливу роль" як "художньо-словесне надбання") літератур. Російській літературі відведено, по суті, роль єдиного мистецького чинника духовно-інтелектуального становлення громадян України ("старшого брата").

Роз'яснення міністра Д.Табачника, що Концепція не передбачає запровадження такого предмету, як "Російська література", мають казуїстичний характер, оскільки навчальний предмет "Російська література" може з'явитися під "псевдонімом" "Світова література" (про це, зокрема, ясно свідчить заява міністра про те, що ¾ програми світової літератури мають складати твори російських письменників).

Попри те, що методичні аспекти Концепції літературної освіти заслуговують на увагу, вимагаємо – у зв'язку з викладеними вище аргументами – відмінити наказ від 26 січня 2011 р., яким затверджено Концепцію, а також переглянути її змістову суть, звільнити літературну освіту від нав'язуваної їй ідеології "русского мира".

Ця позиція, висловлена у "Підсумковому документі учасників круглого столу від10 лютого 2011 року, справедлива і конструктивна, довкола неї слід гуртуватися, її варто підтримати, бо, як наголошує Наталя Марченко "згодом жодним чином не вдасться нічого врегулювати "у самих стандартах і програмах", якщо, зважаючи на Концепцію, будуть скорочені години + постане (як уже було не раз в освітній галузі!) "логічна" вимога "триматися букви закону".

Не можна дозволяти перетворювати конструктивну співпрацю на поступову капітуляцію. Національна культура – живий організм: навіть якщо пальця врубати, "аби жила!", – лишається калікою!".

Солідарна з цією позицією і Галина Александрова, д.ф.н., яка пише: "Ця концепція є неприйнятною, антиукраїнською, вона перекреслює всі здобутки шкільної літературної освіти за останнє двадцятиліття, оскільки українська література у ній постає вторинною, другорядною. Вся ця балаканина про глобалізацію та загальнолюдську систему духовно-культурних цінностей – для того, щоб "розчинити" українське письменство у російському. Без національного не буває загальнолюдського".

Підтримала рішення круглого столу також Олена Ісаєва, доктор пед. наук, професор: "Концепція літературної освіти, запропонована МОН, не витримує жодної критики... У ній і, справді, є речі просто загрозливі для майбутнього сучасної літературної освіти. Теза про можливу інтеграцію української та світової літератури – неприпустима. Особливе відзначення та випячування ролі російської літератури порівняно з літературами інших народів носить антидержавний характер. Це речі принципові. І мовчати тут не можна".

Справді, мовчати не можна! Тому закликаю всіх підписати ці звернення, листи, підсумкові документи – тут, на сайті Літакценту, на сайті КЛЮЧа (національної бібліотеки для дітей), щоб хоч так, своїм відкритим іменем, виступити проти такого злочинства.

Як писала Оксана Пахльовська, "Раби – це нація, котра не має Слова, тому й не може захистить себе." Тож задумаймось, чи хочемо ми бути рабами? Чи хочемо ми, щоб наші діти і внуки, відстоюючи найдорожчі цінності – людську гідність, національну ідентичність і рідну мову – удостоїлися статусу "тубільців", непотрібних новій Україні без українців, яку плекає в мріях і реалізує своїми планами (і діями) сучасна влада. Чи, може, ми хочемо, щоб наші діти і внуки підкорилися, пристосувалися, русифікувалися і перетворилися на двоязиких креолів, без роду й коріння, без історії і пам'яті, без минулого і майбутнього, зате з відносно ситим щоденним існуванням.

Зрозуміло, що кожна з цих перспектив – це перспектива страждання. Зрозуміло, що ніде в світі ми зі своєю національною ідентичністю нікому не потрібні: ми потрібні тільки тут, у своїй рідній країні, на своїй рідній землі, своїм рідним людям зі своєю рідною мовою. Бо тільки так кожен з нас може здійснити свою правдиву місію, виконати власне життєве призначення, нездійсненне в чужому байдужому чи ворожому світі.

Це добре розуміють письменники – вони завжди мають певний ступінь свободи, вміють творити незалежно, можуть піти у "внутрішню еміграцію". Натомість наші педагоги перебувають в іншій ситуації, вони працюють в системі освіти, яка сковує їхню думку і волю, вони не можуть вирватися з системи, в якій все чітко розписано і розподілено. Тому треба, щоб письменники допомагали освітянам, бодай частково брали на себе відповідальність за гуманітарну складову освіти, підтримували вчителів словом і ділом, активно організовували зустрічі зі школярами, пробуджували в дітях інтерес до літератури і на всіх рівнях обстоювали інтереси національної освіти. Необхідно, щоб вчителі відчували постійну опору в письменниках

Захист свого, рідного – закладений на рівні інстинктів. Все живе захищає свою територію, своє життя і потомство – навіть найменша комашка! – без будь-яких законів і конституцій, лише за законом природи. А ми ж, українці, – люди! Не можна забувати про це, не можна мовчки зрікатися свого тільки тому, що сьогодні так легше, безпечніше. А завтра – якось воно буде. Проблема в тому, що завтра може не бути. Принаймні, для української України, тобто, для нас. І наше завдання – не допустити цього, не зганьбитися перед своїми нащадками, відібравши у них майбутнє, не осоромитися перед нашими предками, які поклали життя за нашу свободу – а ми її щоденно втрачаємо.

І не можна слухати заспокійливі заяви захисників усіх цих "нововведень" про те, що, мовляв, концепція нічого по суті не вирішує, головне – це її наповнення, програми, конкретні твори; хочете доброї літературної освіти для українських дітей – будь ласка, хто вам боронить, пишіть програми і подавайте на розгляд в міністерство, – не можна їм вірити, бо ж зрозуміло, що слова ці – лукаві, а ті, хто промовляє їх, робить це тільки для того, щоб приспати нашу пильність, стримати нас від протестів і далі робити своє. Але відсьогодні наша пильність має стати невсипущою, а слово учасників нашого марафону буде їй ліками для безсоння.

Як казав Феофан Прокопович, "Наша Батьківщина благає допомоги красномовства".










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua