Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Дещо про російський світ (русский мир)

Ігор Бурдяк | 23.07.2010 13:22

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
1

Оскільки тема доволі широка, я пробую описати церковну складову цього світу (в моєму розумінні) і в порівнянні з світом європейським.

Знову маємо візит патріарха Кирила. І знову протистояння в суспільстві. Вчора в сихівському масиві Львова чомусь відключили електроенергію саме в той час, коли передавали його зустріч з громадськістю Одеси. Але судячи з інформаційних повідомлень, нових одіозних заяв не було. Думаю, і не треба. Ідею російського світу поширюють вже і "новонавернені" неофіти з притаманною їм наполегливістю і відданістю. Мова йде не тільки і не стільки про п. Кр-ка. До пропаганди цієї концепції долучаються маститі доктори і професори. Кирилово-російський світ отримує визнання і схвалення тим, що ці носії звань і титулів в престижних українських університетах нагороджують патріарха почесними званнями. До речі, ті самі науковці, які тривалий час не хотіли визнавати теологію (богослов"я) науковою дисципліною. І які, до речі, ще зовсім недавно науково обгрунтовували ющенківський погляд на українську помісну православну церкву.

Як на мене, основна причина несприйняття православно-російсько-кирилівського світу в українському суспільстві – це заперечення самої можливості існування української православної церкви.

Російський світ протиставляється західному як світло темряві, добро злу, чистота бруду, святість нечисті... недарма ж бо немає святої Франції, Німеччини чи Канади, а свята Русь (Росія), третій Рим згідно з концепцією Кирила є і його призначення – очистити світ від скверни неканонічності і єретизму. І тут роль України, російського Єрусалиму важко переоцінити. А статистика наводить жахливі цифри! Виявляється неканонічних православних українців уже більше, ніж канонічних. Треба щось робити! До того ж є ще й грекокатолики, які попри свою канонічність ще небезпечніші! Бо саме через них сатана під личиною екуменізму вдирається на територію російського світу.

А те, що твориться за межами російського світу, просто жах! Виявляється канонічні католицькі німці зовсім не цураються єретицьких лютеран, не вимагають від влади заборонити неканонічні конфесії. Більше того, католики влаштовують екуменічні свята. І моляться в католицьких кафедральних соборах разом з баптистами, п"ятдестниками, англіканцями, старокатоликами, адвентистами...

Після одного спільного молебня УГКЦ і УПЦ КП, очолюваного Гузарем і Філаретом митрополит Володимир (УПЦ МП) звернувся до Ватікану припинити таке неподобство! Думаєте, Ватікан прореагував?!

Як на мене, якщо патріарх Кирило хоче бути послідовним, то повинен би засудити дії патріарха Пимона, який очолював єпископат РПЦ на другому Ватиканському соборі в першій половині 60-х років. Там, до речі, були й єпископи протестанських організацій. І саме там було схвалено оновлення вселенської церкви, Вирішальні голоси були за католицькими єпископами, але ж РПЦ не протестувала і в принципі погодилася впроваджувати таке оновлення і в себе.

Як на мене, питання канонічності є дуже важливим для церкви. Але воно має мати обмежену сферу застосування. Це виразили люди в прислів"ї "не нав"язуй чужому монастирю свій статут". Чомусь ми, канонічні християни вважаємо прийнятним проведення дозвілля в товаристві, яке "вбиває час" в безглуздих "забиваннях козла", пустих розмовах за кухлем пива і т. д. І як чорт ладану остерігаємося спілкування з "баптистами", як у нас на загал називають протестантів, які, поклавши руку на серце, живуть моральніше і осмисленніше. І вже зовсім одіозними є вимоги "канонічних" православних нав"язати церковне право державі.

До речі, щодо канонічності самої РПЦ.

Москва проголосила автокефалію в 1448 році і 141 рік (з 1448 по 1589 рр.) не мала офіційного визнання своєї автокефалії, яке отримала наступним чином. Правитель держави Борис Годунов запропонував Константинопольському Патріархові Ієремії ІІ (Траносу) переїхати із захопленого турками Константинополя до Московії. Патріарх приїхав для переговорів, але на місці виявилося, що Годунов хоче залишити у престольному місті – Москві – власного митрополита, а Патріарху пропонує надати резиденцію у "древній столиці" – Володимирі-на-Клязьмі. Коли Ієремія на це не погодився, то Годунов почав вимагати від нього надання Московському митрополиту титулу Патріарха.

Цікаво, що ієрархи Московської Митрополії навіть не брали участі у вирішенні цих питань. Зрештою, під тиском мирської влади та обставин, Патріарх Ієремія погодився на умови Бориса Годунова.

Хочу нагадати, що тих майже півтора століття, коли РПЦ була відлучена від вселенського православ"я припадали на середньовіччя, коли єретиків і розкольників на заході сплювали на вогні, а на сході топили в річках і озерах, осліплювали і т. д. Але найбільшою карою для середньовічного християнина, звичайно, було відлучення від церкви. Але російський цар і церковна ієрархія на це не зважали. І це свідчить про справжню, а не показну канонічність і релігійність церковних і світських правителів московських. Як тодішніх, так і нинішніх.

А як Москва "канонічно" купляла київську митрополію, див тут: ПІДПОРЯДКУВАННЯ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ МОСКОВСЬКОМУ ПАТРІАРХАТУ[/QUOTE]

Що таке європейський світ, його відмінність від російського я вже трохи старався показати.

Хочу звернутися до авторитетів. Оксана Пахльовська:

"Якщо на вступ до Європи вишикувалася черга, то від Росії тікають усі. Навіть колишні центральноазіатські республіки (крім найслабших, що теж показово) у той чи інший спосіб намагаються врятуватися від цього сумнівного "братерства". Тобто Росія не може чекати на добровільні альянси – її останнім аргументом залишається "принуждение к дружбе". І чим більше фантомних "республік", породжених фантомними болями, тим більш нестабільна Росія внутрішньо, політично і культурно. Адже нинішня Росія зліплена з різних цивілізаційних фраѓментів, які фактично не комунікують між собою, які розривають Росію зсередини, які не дозволяють їй здобутися на модерний варіант культурної ідентичності.

Сьогоднішня Росія живе в ХІХ столітті, каже американський політолог Роберт Каѓан. А це унеможливлює повноцінну комунікацію Росії з модерним світом. Раніше чи пізніше такий стан речей може й взагалі призвести до катастрофічних наслідків – і не лише Росію, але й сусідні з нею країни. Тому екс-радник президента Путіна з економічних питань, звільнений за "вільнодумство", Андрій Іларіонов називає такий стан речей "третім розпадом Росії". Така Росія, перетворена, за словами Іларіонова, на "ханство", може втримати свою окремішню цивілізаційну модель лише шляхом придушення будь-яких виявів демократії всередині країни та ідеологічної і мілітарної агресії за межами країни. Це, власне, і є те явище, яке російський письменник Віктор Пелевін називає ДПП (НН): "Диалектика Переходного Периода (из Ниоткуда в Никуда) ".

До речі, окремим відгалуженням цієї розмови мав би бути і той цікавий аспект, що саме Росія зараз призводить до смерті російське православ'я. 2004 року Росія розв'язала багатополюсну агресію проти України, 2008 року – пішла війною на Грузію, 2009 року – розпочала виразний тиск на Білорусь. З історично політизованого російського православ'я, яке Петро І остаточно перетворив з Вівтаря на продуцента ідеологем для Трону, нині цілковито вивітрюються залишки моральної автономії. Підполковницький тон патріарха Кирила з його філіппіками проти Заходу та проповідями неіснуючого "братерства" – це останні гвіздки в труну цього "братерства". Ще кілька років – і стане очевидною інтелектуальна поразка східного християнства супроти християнства західного. Адже західному християнству з його багатовіковою філософією, доктринальною і моральною традиціями протиставляється каѓебістська лексика "зверху" та істерика напівписьменних учорашніх комуністів "знизу". У цьому сенсі офіційна Росія руйнує саму ідею православ'я, яке зможе врятуватися як віра, а не як державна ідеологія, лише в національних церквах. В одному має рацію патріарх Кирило: те, що він називає "Кієвской Русью", – це справді "унікальний цивілізаційний проект". Унікальний за методами свого самознищення."

"Через культуру – і, зокрема, через релігію – людина вчиться толерантності, розуміння Іншого, сприйняття Іншого як суб'єкта, що має такі ж самі права, – і в такий спосіб формує систему об'єднуючих цінностей. Вся історія творення Європи – це повільна еволюція системи об'єднуючих цінностей: від грецьких полісів до римського республіканізму, до етики Гуманізму, Відродження, Просвітництва, Романтизму... На теренах Європи творилися народи і держави, поставали нації, розгоралися протистояння, спалахували війни. Але інтелектуальна Європа віками виробляла культуру співжиття – і правової регуляції цього співжиття окремих людей і цілих народів. Зрештою, сьогоднішня Європа та її цивілізаційне відгалуження – Америка – побудовані на принципі прав індивідуума, а не нації, релігії, ідеології (принцип, який Михайло Драгоманов передбачив як необхідність для поступу слов'янських країн і для народження об'єднаної Європи ще у 80-х роках ХІХ ст.!29). Знищення культури і знищення церкви, постійна політична маніпуляція та ідеологічна цензура змісту культури і змісту релігії анулювали в російському – і в залежних від нього суспільствах – почуття цінності, розуміння множинності цінностей. Через те не є випадковістю, що найчастіше ці суспільства не здатні поважати цінності інших – і взагалі брати до уваги цінності, які виходять за межі власних утилітарних потреб. Російський соціалізм, писав Мережковський, це є релігія "сытого брюха" і цілковитого аморалізму. Власне, це і є плебейство – вияв вегетативного егоїзму: цінне і важливе тільки "моє", а по "твоєму" можна пройти потоптом – чи буде це сфера людських почуттів, чи культурної території, чи історичної пам'яті.

У цих умовах, зрозуміло, саме поняття громадянського суспільства – це мова з іншої планети. І не лише через особливі культурні, моральні та інші аспекти цього поняття. Формування громадянського суспільства як необхідний шлях до демократії передбачає структурування суспільства, його об'єднання на основі спільних цінностей. Передбачає, отже, необхідний діалог про взаємне розуміння цінностей. В пострадянському ж контексті маємо як результат "соціальної інженерії" антагоністичний мікс взаємовиключних цінностей і/або їхніх ерзаців. А за відсутності культури діалогу такий мікс здатен генерувати лише конфлікти, протистояння, хаос."

Хочу додати, що не в усьому погоджуюся з п. Пахльовською. Як на мене, християнство тратить, якщо воно є національне. В принципі, задумане Ісусом і великою мірою здійснене ап. Павлом і його наступниками воно має бути інтернаціональним чи міжнаціональним.

Але таким воно є, на жаль, саме в західному виконанні (католицьке і протестанське). Місіонери – проповідники, які навернули мільйони африканців, азіатів, американців, майже виключно є представниками цих конфесій. Православних серед них дуже мало. Проповідництву сприяє активна каритативна діяльність, символом якої є мати Тереза. Це не є якась хитрість, пастка, в яку стараються заманути довірливих аборигенів. Робиться абсолютно щиро. Часто допоміжні християнські організації надають допомогу анонімно, тримають в таємниці свою конфесійну приналежність.

Після другого ватиканського собору ця діяльність отримала "нове дихання".

Практикуються місіонарні переселення не лише священнослужителів, а й сімей в відсталі в духовному стані краї й організація там християнських спільнот "назаретські сім"ї, "неокатехуменальний шлях" "харизмати" і т. д., які організовуються подібно до того, як жили перші християни. Мається на увазі духовний, а не матеріальний план. Ніхто не відмовляється від комп"ютера і інших благ цивілізації.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua