Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

До питання про духовне виховання у школах


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
3

Стан духовності нашого суспільства, особливо ж молоді сьогодні, м'яко кажучи залишає бажати кращого. І не про наповненість храмів веду мову, а про наповненість сердець...

До питання про духовне виховання у школах
Протоієрей Олег Ведмеденко

Стан духовності нашого суспільства, особливо ж молоді сьогодні, м'яко кажучи залишає бажати кращого. І не про наповненість храмів веду мову, а про наповненість сердець.

Пройдіться по парку, завітайте у місцевий кінотеатр, в молодіжний клуб, походіть по громадських місцях. Обгляньте наші під'їзди, ступіть у ліфти... Навідайте місця відпочинку, особливо ж молоді, особливо ж "на лоні природи" – ви всюди побачите (і почуєте також!) знаки майже повної відсутності внутрішньої і зовнішньої культури. Чому так? У чому причина? А причина криється у бездуховності новітнього суспільства. Бо що лежить на серці – про те промовляють і уста. Бо якщо корінь сухий – то і віття.

А звідки ж їй взятися, – скажете, – духовності, коли останні двадцять років ми боролися не за неї, а за "тілесність"? І будете праві – нізвідки. Бо ж самі й винні. Самі занехаяли її, духовність – як власну, так і дітей своїх. Самі у гонитві за "хлібом насущним" (тільки не за живим, духовним, а за речовинним) закинули за спину такі поняття як моральність, культура, духовність, ба навіть елементарна порядність.

Ні, з вірою (не з довірою, правда) у нас все гаразд! Тільки віра ця теж якась "утробно-споживацька". Щойно свято церковне - так і слухай у випусках новин та з церковних амвонів, що їсти і чим запивати у цей день, та які саме і скільки страв повинно стояти на святковім столі.

Та що там розводити руками, питання друге важливіше – що робити. Що робити? Певна річ, якщо не деградувала іще повністю совість, то починати з себе! Бо скільки б не менторствували ми перед дітьми своїми про високі матерії, а якщо не підтверджуємо сказане власним прикладом – гріш ціна нашим проповідям. Не лише не сприймуться дорогоцінними чадами, але й спротив різкий викличуть: на себе, мовляв, подивися! Тож з себе й починаймо, а далі – з сім'ї своєї, а там і до школи дійдемо.

Тепер щодо школи. З чого тут починати? Також із себе, маю на увазі з вчителів – те саме, що й у сім'ях потрібно. Це – внутрішнє і, насправді найголовніше: моральність, культура, духовність та порядність учителя. Утім окрім головного, себто внутрішнього, і зовнішнє хочу запропонувати.

Давно уже ходять в громаді розмови про запровадження в школах уроків духовності. В деяких уже й запровадили. В деяких факультативно – "на прохання учнів та батьків", в деяких іще якось. Там назвали "християнською етикою", тим самим визвавши опір нехристиян, там – змагаються за "закон Божий". Тут напівлегально запрошують батюшку чи ксьондза, там – апелюють до місцевих рад... Як виявилось, непроста це справа, багато й спротиву, і помилок. Як налагодити діло не порушуючи законів, насамперед основного – Конституції України? А вона, Конституція, річ уперта:

"Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова".

Ця стаття захищає свободу совісті громадян України, і дійсно гідно захищає. Однак виникає усе те саме питання: а як же щодо впровадження духовності в школі? Для багатьох ця дилема стає невирішальною. Що ж, зваживши усі "за" і "проти", пропоную власний проект вирішення даної проблеми. Хай це буде "Проект викладання уроків духовності на базі загальноосвітніх шкіл".

І першим пунктом цього проекту має бути обов'язковість викладання даного предмету у школах! Чому обов'язковість, спитаєте? Кому не зрозуміло – смиренно прошу прочитати початок даної статті.

Другий пункт. Чому саме "уроки духовності"? Чому не православний "закон Божий", або хоча б "християнська етика"? Через ту саму – до речі, абсолютно правильну – тридцять п'яту статтю Конституції. Тому що цю свою Програму пропоную як програму універсальну. В класі можуть бути діти не лише з православних родин. Релігійна мапа нашого краю доволі розмаїта: від католиків та православних до віруючих протестантських конфесій, буддистів та мусульман. Те саме стосується й сімей, що сповідують матеріалістичний світогляд. Як з ними бути в контексті 35-ї статті? Духовність же – поняття цілком універсальне.

Пункт третій: хто саме має викладати? Безперечно ж, викладачі. Не священнослужителі, бо дозволивши викладання уроків духовності священику того чи іншого патріархату, рабину а чи муллі, ми тим самим перенесемо міжконфесійні чвари (не хочеться вживати слово "війни") у шкільні коридори. Уроки духовності мають читати викладачі – ті з них, які відчувають до цього хист, мають щире бажання прислужитися справі духовного виховання. І то незалежно від фаху. Отримуючи відповідні години й визначену нормативами платню за свій труд.

Хтось скаже: тоді уроки духовності будуть викладати не лише гуманітарії, але й фізруки? Так, і фізруки. Всі вчителі, допущені до вчительства, мають відповідну педагогічну освіту і вивчали релігієзнавство у вищих учбових закладах. Головне тут – особиста духовність та внутрішнє покликання. До речі, про фізруків. В моїй громаді прес-службу очолює молодий хлопець, викладач фізичної культури Волинського національного університету. Так ось, я мало бачив педагогів такого рівня духовності, як він.

І, нарешті, четвертий пункт. На основі якої програми здійснювати навчання? Власне, я уже сказав про це: на основі програми релігієзнавства, уже затвердженої міністерством освіти, однак адаптованої до вимог сьогодення. Тут має бути і духовність, і отримання дітьми елементарних релігійних знань, що не суперечить чинному законодавству, адже це питання загальної культури. Для підготовки викладачів належить у повній мірі залучити навчальну базу інститутів вдосконалення вчителів, які існують у кожному обласному центрі. Просто провести відповідні заняття у формі навчальних семінарів.

Попередньо цей "Проект викладання уроків духовності на базі загальноосвітніх шкіл" необхідно розглянути і деталізувати на відповідних комісіях місцевих рад (обласної та міської), залучивши до цього експертів з духовних питань. Тут варто об'єднати зусилля двох комісій: комісії з питань духовності, культури та релігій, і комісії з питань освіти, науки та культури.

Додам лишень, що результатом впровадження даної Програми має стати не лише підвищення моральності та культури суспільства як загальнолюдських цінностей, але й виховання у підростаючого покоління почуття милосердя, уміння достойно поводитися в цьому жорстокому світі, бути щасливими, внутрішньо самодостатніми, жити в гармонії з собою та навколишнім.

Тут мова про наше майбутнє. Тож вважаймо, і хай допоможе нам Бог.

www.vedmedenko.org

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua