Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   українці   звичаї   традиції   Зелені свята   Клечальна Неділя   русалки   нявки   Нявчин Великдень   обряди   зілля   Тарас Шевченко   християнство   рідна віра   волхв   Лев Силенко   Олекса Воропай   Є   Є!

Зелені Свята

Юрій Самсон | 7.06.2009 14:55

8
Рейтинг
8


Голосів "за"
15

Голосів "проти"
7

"Куди не подивишся – все зеленіє. Біля порога поставлені зелені дерева; перед вікнами – зелень, тини уквітчані гіллям. На покуті стоїть дерево. Долівка встелена травою, а серед трави є чебрець і полин. У глечиках, що стоять на вікнах, красуються півонії, лілеї, пижма. Все це навіває на серце почуття радості і благоговіння..."

Зелені Свята
Тиждень перед Зеленою (або Клечальною) Неділею називається "зеленим", "клечальним" або "русальним", а три останні дні цього тижня і три перші дні називаються "Зеленими Святами".

В час Зелених Свят цвіте жито й за народнім віруванням, прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата завивають вінки.

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поля, в левади, чи в ліс і там "завивають вінки – на всі святки" і при цьому співають:

Ой, зів'ю вінки та на всі святки,

Ой, на всі святки, усі празнички,

Бо в саду весна розвивається,

Дочка батька дожидається:

"Ой, мій батеньку, мій голубчику,

Ти прибудь сюди хоч на хвилечку,

В мене в тинові під ворітеньки

Синє море все розливається,

Ой, не море ж то розливається,

Пани-гетьмани із'їжджаються..."

В деяких місцевостях України дівчата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в'ють з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин.

По деяких селах, переважно в східній України, довго зберігався звичай завивати березку. Найповніший запис цього звичаю ми знаходимо в Терещенка з села Березівки на Саратовщині. В четвер із самого ранку дівчата печуть пироги, різні солодощі. В полудень починається головна дія. Подвір'я чисто виметене, посеред двору стоїть молода деревина, а під нею – горщик із водою. Дівчата ходять по дворі або сидять на лавах, на призьбі... Кілька хлопчаків тримають у руках заготовлену їжу, а інші – відра з пивом. Одна з дівчат відділяється від гурту, підходить до дерева й перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню. З її голосом з'єднуються голоси інших. Ворота відчиняються і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці в напрямку до лісу. В лісі розстеляють обрус, ставлять їжу і питво. По закінчені пиру дівчата розсипаються по лісі й вибирають одну з березок для завивання на ній вінків. Якщо дівчат багато, то вибирають кілька березок такої величини, щоб можна було дістати гілля. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези в'є собі один вінок. Як вінок уже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає жовту крашанку. Обмінявшись крашанками, цілуються крізь вінок. Після цього приступають до вибору старшої куми: скручують свої хустки, кидають їх вгору і чия хустка підлетить вище, та з дівчат і буде старшою ку¬мою.

Після завивання вінків дівчата повертаються в село. В неділю дівчата йдуть у той самий ліс, де завивали вінки, щоб знову розвивати їх. Кожна пара оглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів'яв? По цьому судять про своє щастя, чи нещастя. Про це співається і, в пісні:



Пусти мене, мати,

У гай погуляти,

До білої березоньки,

Про щастя спитати...

На Харківщині та на Полтавщині в Зелений тиждень дівчата водили колись "тополю"; для цього вони збиралися до гурту, вибирали з-поміж себе найвищу на зріст дівчину, яка й повинна була зображати "тополю". Дівчина піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою; на руки їй надівали намисто, стрічки, барвисті хустки, – все це так було рясно поначіплювано, що з-під тих оздоб голови майже не було видно. Вбравши так "тополю", дівчата водили її не тільки по селу, а й по полях, де в той час колосяться жита. Зустрівши людей, "тополя" їм низько вклонялася, а господарі частували дівчат і давали подарунки "тополі на стрічки".

На передодні дня свята, в суботу ранком, до схід сонця, дівчата й молодиці йдуть на левади або в поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток, кануфер і татарське зілля. Ввечорі цього ж дня квітчають свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима будівель, на воротах, а також і в загороді, де ночує скот, ставлять гілля зеленої осики.

В клечальну суботу вносять на ніч до хати зрубану осичку, а ранком дивляться: якщо листя залишилося зеленим, хоч би й зів'яло за ніч, – всі в родині доживуть до наступної кле¬чальної суботи; якщо ж листя почорніє, то буде мрець у хаті.

Часом за клечанням доводилося ходити в ліс, чи в діброву, десь далеко; йшли разом з одного села цілими гуртами й тоді такі походи, звичайно, оберталися у веселу забаву. Так, Терещенко пише, що йому не раз доводилося бачити, як натовпи людей поверталися з лісу напередодні "святої Тройці", несучи цілі оберемки зе¬лені; співали, вигукували і навіть танцювали.

Стародавні українці, наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим; поклонялися березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів виконували свої таємничі обряди. Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами. Найсвятішим вважався старий дуб. Найважливіші обряди виконувалися під дубами або липами. У наших сусідів, стародавніх германців, навіть суди відбувалися під липами; у прусів під липами запалювалися вогні в честь бога весни Ліґо; у литовців липа була присвячена богині Лайлю. Західні слов'яни своєму верховному богові присвячували дерево ясень.

Вінки як оздоба – це теж залишок звичаїв стародавнього світу. Вінки в українських народних обрядах також є символом великої пошани, а також і символом молодості й чистої, незаплямованої краси. За народнім звичаєм дівчина, що втратила невинність, не може одягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою, – це оборона від злої напасти...

Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею, або в християн П'ятидесятницею – це п'ятдесятий день після Великодня.

Ось як описує Олександер Терещенко цей святковий день в українському селі середини ХІХ століття. "Там куди не подивишся – все і скрізь зеленіє. Біля порога хати поставлені зелені дерева; перед вікнами – зелень, тини також: уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу чисту хату – і там запашна зелень. На покутті стоїть зелене кленове дерево, що відтіняє собою стіл, накритий білою скатеркою. На столі хліб-сіль, за образами – бузок і гвоздики; на стінах і на стелі теж бузок і гвоздики. Долівка встелена травою, а серед трави є запашний чебрець і гіркий полин від чародійства. В полив'яних горнятах і глечиках, що стоять на вікнах і на столі, красуються півонії, лілеї, фіалки, пижма і боже дерево. Перед іконами жевріє лампадка або воскова свічечка, тьмаве світло якої ледве пробивається крізь густу зелень рослинності. Все це навіває на серце й почуття радості, і почуття благоговіння.

Випаливши в печі та попоравшись, що треба в хаті, мешканці села вбираються в святковий одяг; потім сідають по лавках і, склавши руки, з чистою набожністю чекають благовісті. Вдарив дзвін, всі повагом встали і перехрестилися. Дзвін пробив тричі: народ зашумів, засуєтився і пішов до церкви. Біліють сорочки, радують око барвисті запаски, іскряться дукати на запалених сонцем дівочих шиях, блищать кольорові намиста, розвиваються по вітру барвисті стрічки, вплетені в коси дівчат. Дівочі голівки, крім стрічок, уквітчані ще й барвінком та іншими квітами. В руках кожної дівчини жмутик полину, барвінку і любистку.

Парубки в чорних і сірих суконних свитах, підтягнені червоними, зеленими чи білими поясами; ідуть чинно, весело ступаючи. Всі вони, порівнявшись з поважними людьми вітають їх:

- День добрий, будьте здорові з святою неділею!

Старші люди одягнені простіше, але теж чисто і охайно, до церкви вони наближаються поважним, рівномірним кроком.

Жінки похилого віку в білих довгих свитках, з намітками на голові, ідуть скромно, подаючи собою приклад дітям і внукам.

Після обідні піднімається радісний шум і говір. В стороні стоїть висока тичка, яка знизу догори увита зеленим гіллям і квітами; біля тої тички насаджені в коло кленові, липові та березові деревця. Сюди сходяться веселі гурти молоді, роздаються пісні й починаються хорово¬ди. Веселощі продовжуються до темної ночі".

Вже в християнській Україні з'явився звичай – у день П'ятидесятниці, після літургії, йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотному шляху священик обходив усе село й теж кропив свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, покривали його скатеркою, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши євангеліє, заходив до хати й кропив свяченою во¬дою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було зв'язане з віруванням селян в існування ру¬салок.

Про вірування в "криничних русалок" згадує Терещенко, він пише, що в Новгород- Сіверському було джерело, яке називалося Ярославове, і криниці: Заручейська і Сухомлинська. За народнім віруванням, під час Зелених Свят там сиділи русалки, які називалися "криниченьки"...


Уявімо на хвильку, як святкування Зеленої Неділі відбувалось тисячу років тому:

"Київський Священний Гай – могутня лісова площа. І сотні літ тут шумлять дуби; дуб, що вже свій вік прожив, стоїть без листя. Сухе гілля можна у Священному Гаю зби¬рати. Дерево (і особливо те дерево, що росте над Могилами Предків) поєднане з Духом Предків. І сокирою не можна до такого дерева торкатися – воно затремтить і затривожиться корінь його, де лежать, вічний спокій маючи, Предки – Древні Кияни.

І щороку в Клечальну (Зелену) неділю кияни приносять з Священного Гаю (з Могил Предків) віття додому, і цим віттям заквітчують дім, ворота, двері. Є повір'я, що Дух Предків, який на віттях надмогильних витає, з віттям у дім прибуває, і в домі дітей, внуків і правнуків благословляє миром і любов'ю.

Чому з Священного Гаю (і тільки з Священного Гаю) клечання додому несуть? Є віра давня, як світ, що дерево, яке росте над Могилами Родичів, священне. Кияни вірять, що Предки їхні живуть у безмежних просторах Сварги (неба), в одухотвореній красі дібров, лісів, степів, квітів. І вони (Предки їхні) в Зелені Свята уосібнившись в клечанні, загощують з Дому Вічности у доми своїх дітей і внуків.

Єреї християнської віри, бачачи, що кияни (старі і молоді) уквітчують – замаюють двори і доми, кажуть: "Бєсовську віру має Україна (Русь). З дияволом спрягається, несучи у доми віття дерев наламаних над могилами. Біля віття в домах світильники ставлять – кумирські треби мають кияни. Волхви учать людей облудної віри, ходять по вулиці з зеленою віткою, як із святістю. І, кланяючись, вітають людей з Зеленими Святами, "оскверняху землю требами своїми, жряху бєсом".

Втім, Тарас Шевченко ніде не сказав доброго слова про єреїв (попів). Та у хвилини самосвященнодійства, він каже: "Заворожи мені волхве, друже сивоусий! Може, вернеться надія з тією водою цілющою й живущою, дрібною сльозою – може вернеться з-за світа в пустку зимувати. Хоч всередині обілить горілую хату. І витопить, і нагріє, і світло засвітить... Може ще раз прокинуться мої думи-діти. Може ще раз помолюся, з думками заплачу. Може ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу".

Він (Тарас Шевченко) ділиться з волхвом ("другом сивоусим") найпотаємнішими святощами душі. Він знає, що волхв уособлює духовну незалежність України (Руси), Її святу волю, Її святу правду. Він питає у волхва (священнодійця віри України-Руси): "Скажи, що робити: чи молитись, чи журитись?"...

Використано власні спогади дитинства, праці Олекси Воропая та Лева Силенка

(головна ілюстрація – картина Олесі Гук "Зелені свята")

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua