Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

"На молодій землі" ще буде справжній розмай!...


1
Рейтинг
1


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
4

Розстріляне Відродження... Тілько сьогодні ми поступово крок за кроком починаємо усвідомлювати, що ми насправді втратили. Методично виполювали справжній цвіт нашої великої нації. Проте виполоти пам'ять, на щастя, не реально, бо наша пам'ять і український нарід безсмертні. Бо на сторожі Бог – Творець і Вседержитель усього сущого на землі...

''На молодій землі'' ще буде справжній розмай!...
Український Ренесанс початку XX сторіччя, який почав було відроджувати справжнє українство майже в усьому, отримавши значний резонанс і активну підтримку в середовищі суспільства, грубо й цинічно знищила большевицько-імперська диктатура, кинувши за ґрати сотні кращих представників – патріотів України, що відстоювали національну гідність українського народу, а згодом і знищивши їх фізично. Серед них був і Павло Филипович – чудовий учений, поет-неокласик, перекладач і критик.

Павло Петрович Филипович народився 2 вересня 1891 року в селі Кайтанівці, Звенигородського повіту в сім'ї священика. Навчався в Колегії Павла Галагана разом зі своїми друзями й майбутніми поетами Михайлом Драй-Хмарою та Володимиром Отроковським, в одній з найкращих тоді українських шкіл. Після закінчення Колегії навчається в Київському університеті спочатку на правничому факультеті, а вже через рік переходить на історико-філологічний, де вивчає слов'яно-російську філологію.

Розпочинав писати вірші російською мовою. Вже своїми першими поетичними творами привернув увагу критиків, друкуючись з 1910 року в російських журналах "Вестник Европы", "Заветы", "Жатва", в київському ілюстрованому виданні "Куранты" під псевдонімом Павел Зорев. У 1915 р. закінчив повний курс університетських наук. Як професорський стипендіат підготував наукову працю про творчість російського поета Євгена Баратинського, яка була надрукована в тому ж 1915 р.

Згодом працював приват-доцентом у Київському університеті, а після реорганізації університетів новою большевицькою владою в 1920 р. – професором Київського інституту народної освіти. В цьому інституті також викладав український вчений та поет Микола Зеров, з яким П.Филипович познайомився, і те знайомство переросло незабаром у міцну дружбу. Вони тривалий час разом вели спецсемінар для студентів з історії української літератури.

За ці роки він друкує багато літературознавчих студій, редагує збірники "Шевченко і його доба", пише вступні статті до видань творів Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та Ольги Кобилянської. З 1919 року з'являються перші вірші, написані українською мовою, що виходять у журналі "Музагет". За життя поета вийшли лише дві книжки поезій "Земля і вітер" (1922) та "Простір" (1925). У 1929 році видавництво "Культура" видало збірку літературознавчих студій Филиповича, присвячених творчості Івана Франка, Лесі Українки та Ольги Кобилянської. На жаль, це – єдина збірка, що вийшла за життя поета. Доля великої рукописної літературної спадщини поета досі невідома.

П.Филипович часто декламує свої вірші на творчих вечорах, обстоює разом з М.Зеровим, М.Драй-Хмарою та М.Могилянським орієнтацію неокласиків на систематичне і творче засвоєння культури минулих епох. У той же час він критикує символізм – модну течію початку XX ст., яка, на думку поета, одводить "поезію від реального буття", позбавляє "її земних фарб і прикмет, без яких вона не може жити, бо абстрактність для поезії – смерть". Але не відкидаючи повністю, він намагався поетику ситмволізму споріднити з новою поезією пролетарської літератури. Павло Филипович – чудовий сонетяр і разом з тим "поет-мислитель", як оцінювали його сучасники. Йому притаманна глибинна філософська лірика. Вони були "гроном п'ятірним нездоланих співців" – так називав М.Драй-Хмара групу українських "неокласиків" – М.Рильського, М.Зерова, П.Филиповича, Освальда Бургардта і самого себе. П.Филипович придавав велику увагу любовній ліриці, створивши найкращі її зразки в українській поезії минулого сторіччя.

Поет багато перекладав переважно французьких майстрів поетичного слова, адже чудово володів французькою мовою. З російських поетів він найбільше любив перекладати О.Пушкіна та В.Брюсова, друкуючись у періодиці, головним чином у журналі "Життя і революція".

Доля Павла Филиповича, як і інших поетів-побратимів, трагічна. В квітні 1935 р. заарештовано М.Зерова, у вересні – Драй-Хмару, а в серпні забирають і його. Навесні 1936 р. поета засуджують на десять років позбавлення волі і етапують на сумнозвісні Соловки. Там він працював переважно фізично, але деякий час пробув бібліотекарем у табірній бібліотеці. Є дані, що П.Филипович помер 3 листопада 1937 р. А проте, можливо, він ще був живий до 1940 р., коли групі засуджених винесли вирок удруге, а потім розстріляли.

Надії мрійні і смутне квиління //Загублено у передранній млі, //А гострозоре мужнє покоління //Уже росте на молодій землі... Поет загинув, ні на мить не втрачаючи оптимізму. Універсальний, але розтоптаний, а тому явлений лише в міру таланту геній Павла Филиповича нам ще як слід відкривати. В цьому напрямкові вже дещо зроблено. Так, вийшли посмертні збірки поезій поета, збірки літературознавчих студій, як за кордоном, так і в незалежній Україні, періодично присвячуються різноманітні статті, що висвітлюють багатогранну творчість Филиповича. Відтепер – інша пора, і маємо тверду надію, що творча спадщина Майстра ще побачить потужний вихід у світ.

Нарис побачив світ у книзі "Видатні постаті України" під моїм власним прізвищем. Надано без змін...

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua