Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

А. Санченко "Баркароли". Відгук вдячного читача

Ekain | 16.01.2009 16:55

11
Рейтинг
11


Голосів "за"
14

Голосів "проти"
3

Пропоную читачам відгук на книжку Антона Савченка "Баркароли". Цей автор, чи не єдиний в сучасній українській літературі, хто торкається теми морської романтики, морських професій, українських моряків, річковиків, рибалок.
Раджу прочитати і саму книжку.
Рекомендовано для Українця.


Антон Санченко "Баркароли", Факт, Київ 2008.

Якось по справах я перетнувся з людиною, яку не бачив багато років. Порозмовляли, поринули в спогади, трішечки похизувались своїми успіхами, серед яких, як водиться серед людей інтелектуальної праці, не останню роль відіграють всілякі дипломи, сертифікати, якими ми пообростали за роки радикальних змін роду занять, перекваліфікацій та переміщень по службових східцях. Зайшла тема, що ж з цього вантажу найцінніше і найкорисніше. "Знаєш", – казав я. "Найдорожчим для мене серед усіх цих свідоцтв і дипломів є диплом третього помічника механіка з електрообладнання". Того диплома я отримав від виїзної комісії одного з сибірських пароплавств перед початком навігації наприкінці радянської доби. Мій співбесідник подивився на мене як на ідіота. Не переконали навіть пояснення, що з цим дипломом мені довелося пройти по майже всіх основних річках Східного Сибіру, а в умовах неймовірної нестачі кадрів у сибірських пароплавствах (і з додаванням діжки солоних сибірських оселедців, виставленої капітаном судна інспектору Регістру), навіть виходити у північні моря, де побачити неймовірної краси пейзажі, дихати найчистішим повітрям, неможливим на курортах в інших місцях, нарешт отримати відчутті повної відповідальності не за папірці чи якісь виссані з пальця "обов'язки", а за реальну роботу судових систем, поломка яких у разі виходу в море може стати причиною загибелі судна з екіпажем.

Що ж, на цьому ті читачі, які вважають, що це-таки парадоксально ставити "корочку", еквівалентну диплому середнього вчилища, вище за всіляких менеджментів, маркетингів, міжнародного бухгалтерського обліку та ще дідько відає чого білокомірцевого, можуть далі не читати, бо йтиметься далі про книжку одного непересічного українського автора, парадоксальність якої (і якого) починається вже з анотації, яка проголошує: "Антон Санченко справді видавав себе за херсонця, будучи киянином. У морі за одного херсонця дають трьох киян. А в море він ходив півтора десятка років. Утім автор не брехав. У Херсоні він народився, вчився в морехідному училищі. В Києві – закінчив школу й університет і живе від народження".

Не втримаюсь тут від наших міжрегіональних колкостей, якими зазвичай мої земляки не забувають за нагоди обмінятися з жителями славетного міста Херсона. "Про двохсотлітні контри між Херсоном та Миколаєвом я взагалі мовчу", – пише автор у оповіданні "Мандариновий шлях". І це він "мовчить" після переліку десятків різних контр між морськими професіями, курсантськими ротами, пароплавами, регіонами, країнами.!Отже, скільки ж тоді киян треба віддати за одного миколаївця? Напевно не менше п'яти. А за Одесита? Ну тут вже я помовчу... "Я вам нє скажу за фсю Адєссу".

Кияни, ви тільки не ображайтесь. Ви – чудовий народ і місто ваше таке чудове, що вже невдовзі по декілька наших в ньому буде на одного вашого. Але ж різниця між шпілем і брашпілем не є серед тих знань, що ви засвоїли ще у дитинстві. Хто на що вчився.

Коли починаєш читати книгу, то швидко переконуєшся, що всі ті контри стосовно автора абсолютно недоречні. Напевно, йому не варто вдавати з себе херсонця, щоб додати собі морського авторитету. Флотської кар'єри автора вистачить на трьох: на моряка морського торгівельного флоту, на моряка з риболовного флоту і на річника суховантажів ріка-море річкового флоту (у цієї третьої флотської іпостасі ми з автором деякою мірою є колегами). Бракує лише воєнно-морського досвіду, чи може автор його приховує, бо якби ще й ВМФ, то це вже було б людське втілення володаря морів і океанів, в яке ніхто б не повірив.

Коли я побачив цю книжку в київській українській книгарні "Є", я довго гортав сторінки і читав по діагоналі. Ще з дитинства, коли захоплення морем ще було нормальним етапом розвитку дитини, я неодноразово натрапляв на книжки написані так, нібито автор взяв собі за мету вжити абсолютно всіх слів зі словнику морських термінів. В наших південних містах, міцно пов'язаних з морем, майже на кожному подвір'ї знаходився дідусь, який і через півстоліття після служби на флоті не називав вікно інакше ніж ілюмінатором, підлогу – інакше ніж палубою. Дехто з них, можливо, писав книжки для романтичних хлопчиків. Виходило, як вареники з гайками чи борщ з машинною олією замість сметани.

Але ці перестороги були зайві, бо книга Антона Санченка виявилась лексично збалансованою. Читача не оминуть пілерси, роульси, баки, квардеки і навіть бербоут чартер. Але більшість з цих слів буде пояснено або продублювало мовою суходолу на наступних сторінках. А інколи авторське спрощення дискурсу змушує майже розреготатись, коли серед всіляких стивідорів і суперкарго читаєш: "ледь ми подали мотузочки на причал"... Отакого вам! Мотузочки! І це після цього як за десяток рядків до тих мотузочок: "... мій пароплав мав подати кінці на швартовні тумби". Отже не бійтеся читати твори моряка, не закипить мозок від термінології.

Книга повна історійками про всілякі недолугі чи навіть абсурдні для стороннього спостерігача технічні "рішення", до яких вдаються судові технарі з принципу "що голіший, то мудріший". Не обходиться і без розповідей про різні халепи, в які потрапляє моряк на березі. Або моряк на річковому судні. Або річковик на морі. Місцями написано так смішно, що не можеш стриматися навіть на людях, читаючи книгу у черзі до одної солідної установи, чим викликаєш насторожене зацікавлення оточуючих, включно з охоронцями. Читаєш про Владленовича, Ізидоровича і спливають в пам'яті капітан Василіч, стармех Іванич, другий помічник, боцман, яких вже прізвища не пригадати, посміхаючись, згадуєш різні ситуації, яких також могло б вистачити на книжку. Ніде правди діти, достовірно пише автор!

Проте книга не є збіркою байок колишніх моряків, після підняття низки тостів за зустріч, минуле, за тих, хто в морі і т.д. Антон Санченко майстерно переводить оповідки бувалого морського вовка в справжню інтелектуальну прозу з літературними і музикознавчими екскурсами. Читач отримає прямі натяки на те, кого ще треба почитати, щоб якщо не зрозуміти, то принаймні скласти уяву про морську душу, дізнається про історію пісні, відомої у нас як "Генерали піщаних кар'єрів", ознайомиться з віршами Олега Скрипки, прочитає слова пісні Hotel California в оригіналі і в дотепному "перекладі" того ж Скрипки.

Оповідь автора настільки емоційно насичена, жвава, образи настільки яскраві, що починаєш відчувати запах моря, річки, порту, швартовних кінців і машинного відділення, в голові спливають спогади про власну навігацію по річках Сибіру і вздовж південного берегу північних морів, починаєш гостро відчувати потяг перенести дещо хоча б частково у реальне життя. Руки так і тягнуться до похованої десь в звалищах комп'ютерної пам'яті програми для вивчення так повною мірою і не опанованої "морзянки", програми, котру я колись завантажив з радіоаматорського сайту під час чергового нападу ностальгії за юнацькими мріями. А в супермаркеті легко розстаєшся з сотнею з лишком гривень за пляшку рому Havana Club, який, словами автора у оповіданні "Глобалізація", "б'є не в ноги, а в серце".

Можливо у читача, що не мав власного пароплавного досвіду, і не буде таких "пробоїв", але напевно, нудним читання не здасться, проте з'явиться можливість зазирнути у світ, про який зазвичай пересічний українець не мислить. Декілька років тому я слухав передачу на радіо ЕРА-ФМ, в якій людина, близька до літературного процесу, казала, що за радянської влади висвітлення морської теми українськими письменниками, поетами не заохочувалось. Інфраструктурні, загальносоюзні галузі оспівувати дозволялось лише тим, хто був справжнім інтернаціоналістом і звісно писав російською мовою. Про наслідки цього стану я писав у своїй давній статті на "Народній правді" "Проблеми морської галузі – проблеми культури" (рос.). Море, на жаль, в українській культурі відсутнє. Як і відсутнє розуміння України як морської держави у владних колах і еліті.

Написання письменниками і читання публікою таких книжок, як книжка Антона Санченка "Баркароли", напевно сприятиме відкриттю нових вимірів української душі. І саме у розкритті таких вимірів полягає шлях до об'єднання українців в одну націю, бо без розуміння Моря ніколи не можливо зрозуміти ментальність наших співвітчизників з Одеси, Миколаєва. Херсону, Ізмаїлу, Рені, Севастополя, Керчі та інших міст і містечок, що народились з моря, з моря жили всю свою історію, і, на жаль, через ментальну обмеженість псевдо-реформаторів 90-х років міцно сіли на мілину.

Насправді, це велике культурне лихо, коли про досвід сотень тисяч українців можна співати лише російською:

Ну что тебе сказать про Сахалин?

На острове нормальная погода.

Прибой мою тельняшку просолил

И я живу у самого восхода.

А почта с пересадками летит с материка

До самой дальней гавани Союза,

Где я бросаю камушки с крутого бережка

Далекого пролива Лаперуза.

Мої камінці летіли в море Лаптевих з бережку близь Нижньоянську, але навіть якби це був досвід на Чорному чи Азовському морі, я не знаю чогось подібного, щоб резонувало з цим досвідом, в українській культурі. Отже ми не можемо розділити спільне культурне поле з багатьма нашими співвітчизниками, не маємо витворів мистецтва, які б дозволили відтворити їхні почуття, а тим людям, як найде на них ліричний настрій, навіяний їхніми морськими пригодами, доведеться співати неукраїнських пісень під неукраїнську музику.

Навіть, якщо ти ніколи не любив радянський лад, ніколи не розділяв його ідеології, завжди вважав своєю Батьківщиною Україну – все одне не викинеш з себе частину самого себе, частину чи не найкращих років життя, найціннішого досвіду, які, на жаль, міцно асоційовані в свідомості іншомовними, чужими культурними кодами. Та й часто нелегко розрізнити, що тут чуже, що своє. На те й розраховували ідеологи-інтернаціоналісти.

Комуністичні ідеологи розуміли, що нація, що має вихід до моря, якщо її позбавити морської культури, морських пісень, юнацьких мрій про флот і теревенів старих моряків рідною мовою, стане подібною до медузи, викинутої на пісок під палюче сонячне проміння. Ми вільні вже майже два десятки років, отже давно прийшов час зайняти той культурний і ментальний простір, який не був нами як нацією засвоєний у минулому. "Баркарола" – дуже широкий і впевнений крок в цей простір.

Рекомендовано до читання всім Українцям.

Ekain-2009

Інша стаття на тему:

"Проблеми морської галузі – проблеми культури" (рос.)

http://narodna.pravda.com.ua/discussions/469c974b3b6b7/

Блог однієї книжки:

http://barcaroly.livejournal.com/3125.html#cutid1

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua